Боснійсько-герцеговинська експедиція. Катабасіс | Bosanskohercegovačka ekspedicija. Katabasis
В останній день подорожі потрібно було подолати 300 км по Герцеговині, Боснійській Країні та Північній Далмації по маршруту Прозор-Кнін-Задар. Шлях немаленький, враховуючи, що літак відлітав о 18:55, але на нашу користь було те, що більша частина дороги пролягала рівнинами з подоланням гірського перевалу лише на кордоні БіГ з Хорватією.
 |
| Фіолетовим позначено маршрут четвертого дня подорожі |
Прозор | Prozor | Прозор
Невеличке хорватське місто (14 тисяч мешканців) в північно-західній Герцеговині. В принципі, Прозор (в перекладі "вікно") був цікавий лише завдяки двом моментам: мальовничому озеру-водосховищу Рама та жорстоким боям в 1993 році. Прозор та Горньі Вакуф (Gornji Vakuf, який хорвати називають Ускоплє – Uskoplje) були найпівнічнішими містами "хорватської" Герцеговини (і частково Середньої Боснії), між якою та хорватськими анклавами Лашванської долини був "мусульманський перешийок". Отже, бої були за розширення (мусульмани) або прорив (хорвати) цього самого "перешийка".
 |
| Нові будинки будуються, місто живе і потроху розвивається (тут і далі фото збільшуються за кліком) |
 |
| Вочевидь, ще югославська забудова |
 |
| Зверніть увагу на дрова: по всій БіГ бачили їх і біля приватних, і біля багатоквартирних будинків. Імпортний газ дорогий, тому опалюють або дровами (на лісистих Західних Балканах їх вдосталь), або "вітчизняним" бурим вугіллям, через що час від часу виникають серйозні проблеми зі смогом |
 |
| Невеличка промзона |
 |
| Apartmani Tadić (на правах реклами) |
Покидаючи Прозор, побачили з автомобіля сліди від куль на довоєнних будинках, меморіал HVO, але на більші дослідження не було часу. Загалом, містечко виглядає позитивно.
Рамське озеро | Ramsko jezero | Рамско jезеро
 |
| Рамське озеро знаходиться в котловині між горами |
 |
| В селі Шчіт (Šćit) на півострові посеред озера знаходиться францисканський монастир |
Рамське озеро – це насправді водосховище, створене в 1968 році у верхів'ях невеличкої річки Рама, притоки Неретви. Майже одразу мальовниче штучне озеро стало туристичним та спортивним об'єктом: тут займаються веслуванням і просто відпочивають. За деякими ознаками (в тому числі, оголошення та вказівники на іноземних мовах, в першу чергу німецькій) західноєвропейські туристи вже відкрили для себе це місце, можливо як додаток до відпочинку на морі в сусідній хорватській Далмації.
 |
| Водосховище наповнюється за рахунок дощів і талого снігу, на момент нашого візиту рівень води в ньому був метрів на 5 нижче максимального, а під час максимально низького наповнення навіть видно залишки затопленого села Копчичи (Kopčići) |
 |
| Осінь – пора угноювання. Село Шчіт живе не лише за рахунок туризму |
І на останок ще декілька чарівних краєвидів:
 |
| І знов про "жахливі боснійські дороги" © |
Всього в 9 кілометрах від Рамського озера ландшафт різко змінюється: замість лісистих гірських схилів починаються суворі карстові поля.
До того, як попасти в ці місця, я нічого не знав про Трополє (Tropolje), вважаючи ці землі просто Північною Герцеговиною та Боснійською Країною. В дійсності ж три великі карстові поля (Дуваньське, Гламочське та Ліванське, звідки і назва "Трополє" – "Трипілля"), разом з Купреським та Граховським полями формують дуже специфічний регіон.
 |
| Похмура погода надає ще більшого колориту диким кам'янистим полям. Десь в цих місцях проходили зйомки фільму "Живі і мертві", і треба сказати, ландшафти повністю відповідають духу кінокартини |
 |
| Косно поле (Kosno polje) є одним з малих карстових полів Трополє |
 |
| Зліва видно межу між лісами навколо Рамського озера та Косним полем |
 |
| В лісах та гаях навколо карстових полів з часів Боснійської війни залишилося ще досить багато мін |
 |
| Якщо в долині Врбаса та Неретви згадуєш події Другої світової війни, а в Яйце уявляєш Боснійське королівство часів Пізнього Середньовіччя та завоювання Османами, то в Трополє перед очима стають вже зовсім архаїчні картини: стечки з їхніми таємничими зображеннями та безкінечні отари овець, що їх женуть волохи дикими гірськими пасовищами |
Загалом, весь наш шлях четвертого дня проходив по "хорватській землі": від Прозору і до самої Хорватії. Коли їдеш по Західній Герцеговині, здається, що від БіГ там взагалі нічого немає. Звичайно, свій вплив справила похмура погода та сувора природа навколо (та й що особливо можна побачити з вікна автомобіля?), але загальне враження було таке, що саме тут знаходиться "та" Хорватія, що живе в головах багатьох українських хорватофілів: провінційно-традиціоналістська, дуже релігійна, з намальованими на стінах та парканах "U" й іншими подібними графіті (чого, наприклад, в Задарі та околицях майже не зустрічав). Всюди хорватські чи херцег-босанські прапори, офіційний прапор БіГ ніби ні одного разу й не бачили. Якщо в інших хорватських (а іноді й бошняцьких) районах БіГ кирилицю замальовують на дорожніх знаках із назвами населених пунктів, то тут її взагалі немає. Образ доповнював старий облізлий плакат – реклама концерту Марка "Томпсона" Перковича на самотньому білборді. Міста тут невеличкі, і Лівно (8 тисяч мешканців) на околицях мало чим відрізняється від низки сіл вздовж дороги. Шосе оминало центральну частину міста, тож її ми не бачили, хоч варто було б поблукати там пару годин (старі будинки, мечеті та інше), але знов-таки наша біда з часом...
Розборка авто на запчастини та металобрухт по всій БіГ є, так би мовити, "національним бізнесом", і Західна Герцеговина тут не є виключенням.
Західногерцеговинський та Херцегбосанський кантони (хорвати називають їх "жупаніями" – як в Республіці Хорватія) мають абсолютну хорватську більшість населення, тому і символіка у них відповідна: у обох прапор та герб Херцег-Босни. Херцегбосанський кантон взагалі є, так би мовити, "інсургентським": його символіка та навіть назва оголошені неконституційними, офіційно він фігурує під назвою "Кантон 10". Але, мабуть, місцевих хорватів це не дуже хвилює.
 |
| Типова Західна Герцеговина: невеличкі містечка і села, католицькі церкви і каплички та повний ігнор кирилиці |
 |
| ...і, звичайно ж, всюди хорватські (херцег-босанські) прапори при повній відсутності офіційних державних |
Третій ентитет, конфедерація чи розпад?
Чесно кажучи, до поїздки в БіГ, читаючи новини і описи політичної ситуації в повоєнній БіГ, схилявся до висновків, що досить вже займатися некромантією над тілом "дейтонського франкенштейна", треба визнати безуспішність спроб склеїти те, що безнадійно розвалилося (до того ж, з великою кров’ю та ненавистю). Отже, краще поділити якнайбільш справедливо територію БіГ між трьома "конституційними народами" з правом її "хорватської" і "сербської" частин приєднатись відповідно до Хорватії та Сербії.
Зустріч з реальністю трохи похитнула впевненість в ідеальності такого рішення.
По-перше, незважаючи на всі переселення та етнічні чистки, в РС зараз живе десь 150 тисяч босняків (хоч реально, як повідомляють, десь 100 тисяч) та 26 тисяч хорватів, в ФБіГ – 56 тисяч сербів (до того ж, досить компактно). Поки що вони всі формально живуть в одній державі "трьох народів", а при поділі та "возз’єднанні" опиняться в Сербії, Хорватії та [мусульманській] Боснії, перетворившись із "конституційних народів" на нацменшини.
По-друге, час таки лікує і, як ми могли самі переконатися, міжнаціональні відносини зараз в рази кращому стані ніж років 20 тому. Як би там не було, "боснійці" (не бошняки-мусульмани!) таки відчувають свою певну спільну регіональну ідентичність, що, звичайно, не відміняє національної.
По-третє (last but not least), та "ампутована" суто мусульманська Боснія, що постане після сецесії РС та Херцег-Босни, буде територіально розірваною і, що головніше, бошняки остаточно вже і де-факто, і де-юре осягнуть, що вони замість "колишньої" БіГ опинились в маленькій, пошматованій "залишковій Боснії". В результаті вийде карликова мусульманська держава-ресентимент, де "національна трагедія" (а це буде сприйматись саме так) стане родючім ґрунтом для радикалізації населення, особливо націонал-патріотичного трибу. Про наслідки існування такої "порохової діжки" порозмірковуйте самі.
Важко сказати, навіть в якості необтяженого відповідальністю "диванного експерта", що було б найкращим рішенням.
Однозначно необхідним є створення третього (хорватського) ентитету. Зараз бошняки, користуючись своєю чисельною перевагою в ФБіГ, декілька разів обирали хорватам "їхнього" члена Президії. Все це здійснюється під наївно-лицемірним фасадом «загального виборчого права» та «рішень конституційного суду». Однак Президія була створена саме для дотримання балансу між трьома "конституційними народами", незалежно від їхньої кількості виборців. Слухняний "бошняцький хорват" Желько Комшич, звичайно, перетворює посаду хорватського члена Президії на профанацію.
Створення третього ентитету дозволить обирати кожного члена Президії від федеральної територіально-політичної одиниці – ентитету – а не від "національної групи", що зараз так непокоїть європейських правознавців.
Це дозволить боснійським хорватам вийти з того стану "перманентної облоги", яку можна бачити навіть в рясній символічній демаркації своїх регіонів прапорами, хрестами на горах і навіть церквами.
В РС вже більш-менш спокійно відносяться до повернення бошняків-мусульман в свої домівки, є "свої", системні, бошняцькі політики в СНСД та уряді, бо ця меншина не несе ніякої загрози існуванню РС. В той самий час кордони "хорватського ентитету" ще не визначені, отже будь-які зміни в національному складі спірних регіонів ставлять під сумнів їхнє включення до потенційної "ентитетної" Херцег-Босни. Звідси – неявна "демографічна війна" (випереджуючі темпи зменшення хорватського населення в БіГ сприймаються як серйозна загроза) та неофіційна підтримка національної сегрегації.
Якщо РС та боснійські серби загалом прихильно ставляться до ідеї створення третього (хорватського) ентитету, то в середовищі бошняцького політикуму (і, наскільки я розумію, населення) досі сильні унітаристські ідеї, наївні сподівання на те, що якимось чином (за допомогою іноземних держав чи рішень конституційного суду?) вдасться «відіграти» Дейтон і не те, що створити третій ентитет, а ліквідувати і другий – РС. Звичайно, це суто фантастичні ідеї, оскільки боснійські серби на таке не підуть навіть під загрозою війни.
Тому ситуація виглядає майже патовою, нагадуючи копирсання лебедя, рака і щуки, в той час як віз БіГ безнадійно застряг в рамках вимушеного ситуативного компромісу кінця 1990-х.
Скоріш за все, для «переформатування» БіГ знову буде потрібне втручання західних "наглядачів" – ЄС та, можливо, США, оскільки статус-кво, в принципі, задовольняє три основні "племінні" партії, на експлуатації якого вони вже 30 років безроздільно "царюють" в своїх національних громадах. До того ж, бошняцько-мусульманські політики добровільно не підуть на ще більшу федералізацію БіГ зі своїх принципових унітарних прагнень.
Оптимальним була б "слабка" триентитетна федерація БіГ, що увійшла б (разом із сусідніми Сербією та Чорногорією) до ЄС. Відповідно, кордони з Хорватією, Сербією та Чорногорією перетворилися б на умовні адміністративні лінії повноважень як між іншими країнами ЄС. Дозвіл подвійного громадянства (яке боснійські серби та хорвати і так вже мають) для РС й Херцег-Босни та регіональне співробітництво з Сербією та Хорватією вдовольнило б в значній мірі національно-інтеграційні прагнення боснійських сербів та хорватів, а спільна "взаємопов’язаність" трьох ентитетів в межах федеративної БіГ зробила б її "мостом" між хорватами, сербами та бошняками-мусульманами.
Це все виглядає дуже ідеалістично і вимагає суттєвих компромісів від задіяних політичних акторів, але нічого кращого поки що вигадати не можу.
Однак є альтернативна думка (хоч вона й виглядає як анекдот). Це югославська "міська легенда" про те, що поки існує політичне протистояння, всі ворогують і сваряться, палають пристрасті, то боятися нічого, справи йдуть нормально і ситуація не є загрозливою. Але якщо національним лідерам вдасться дійти згоди і постане (візуально) мир та гармонія між народами, то чекай великої біди.
 |
| Проект кордонів "третього ентитету": "хорватські" опчини (муніципалітети) виокремлено з ФБіГ, три північні "сербські" опчини (муніципалітети) Херцегбосанської жупанії (Кантону 10) включено у "бошняцький ентитет" (Джерело: Србин.инфо: Нове поделе за нови рат? Бискупи имају опасан план како да „преуреде“ БиХ) |
 |
| Один з альтернативних "народних" проектів кордонів території "третього ентитету" (блакитний колір): три північних "сербських" опчини (муніципалітети) Херцегбосанської жупанії (Кантону 10) включено в межі "хорватського ентитету", деякі опчини (муніципалітети) зі змішаним хорватсько-бошняцьким населенням поділено задля забезпечення максимальної гомогенності населення ентитетів (Джерело: HercegBosna.org: Zašto nitko ne poziva na autonomiju herceg bosne) |
Їдучи на північ Ліванським полем одразу помічаєш, де закінчується "хорватська" і починається "сербська" частина Херцегбосанської жупанії (Кантону 10): села, в яких "живих" лише декілька будинків, кам'яні стіни вже без дахів, що їх іноді ледь видно серед молодого лісу. До війни цей суворий дикий край і так був – як й сусідня Кнінська Країна (гірські райони Північної Далмації) та Ліка в Хорватії – малонаселеним, а після війни майже зовсім знелюднів: абсолютну більшість населення в опчинах (муніципалітетах) Босанско Грахово, Гламоч та Дрвар становили серби (це були одні з "найбільш етнічно сербських" опчин), але в 1995 році, після вдалого наступу хорватської армії разом з HVO та ARBiH, місцеві серби втекли на контрольовану РС територію (або й взагалі в "залишкову Югославію"). Три муніципалітети було включено до "хорватського" кантону з центром в Лівно. Оскільки до війни якогось суттєвого хорватського населення там не було, то не було "точок тяжіння" для переселенців із територій, контрольованих РС. До того ж, і це навіть більш важливо, цей бідний гірський район був не занадто привабливий для переселенців та біженців; ситуація аналогічна колишнім "сербським" районам в хорватській Ліці. В результаті, через певний час серби потроху почали повертатися, здебільшого літні люди. Три "сербські" муніципалітети разом з "сербським" муніципалітетом Босанскі Петровац з "мусульманського" Унсько-Санського кантону навіть утворили Союз сербських муніципалітетів.
 |
| "Сербські муніципалітети" на карті одразу впадають в око як така собі "демографічна пустеля" (Джерело: Ethnic groups in Bosnia and Herzegovina) |
Зараз населення становить десь 1/3 від довоєнного, теж не дуже великого. Кордон між "сербською" та "хорватською" частинами Херцегбосанської жупанії (Кантону 10) видно на карті: заміновані ліси (червона штриховка) досі відображають лінію фронту між РС та Херцег-Босною в 1992-1995 роки.
В принципі, з "етнографічної" точки зору логічніше було б для ФБіГ та РС в Дейтоні "розміняти" ці території на заході Боснійської Країни на [довоєнні] етнічно хорватські райони в Посавині та мусульманські у Східній Боснії. Але оскільки кордон між ентитетами прокладали скоріше як [майбутню] лінію фронту, то такі обміни територіями мали лише обмежений характер.
В принципі, з "етнографічної" точки зору логічніше було б для ФБіГ та РС в Дейтоні "розміняти" ці території на заході Боснійської Країни на [довоєнні] етнічно хорватські райони в Посавині та мусульманські у Східній Боснії. Але оскільки кордон між ентитетами прокладали скоріше як [майбутню] лінію фронту, то такі обміни територіями мали лише обмежений характер.
 |
| Північ Ліванського поля (Livanjsko polje) |
Дорога зробила поворот наліво, і зі східного боку Ліванського поля переїхали на західний. Оскільки шалений темп нашої подорожі на четвертий день вже давався взнаки (біля Лівно на повороті нас ледь не перекинуло), Іван вирішив зупинити машину та поспати хоча б півгодини. Стали в напівживому селі Горні Казанци (Gornji Kazanci). Доки водій відпочивав, я вирішив скористатися такою нагодою і піти у невеличку дослідну експедицію.
 |
| Добротний будинок, гараж на дві машини |
 |
| Через декілька років скелет колишнього будинку не буде зовсім видно серед дерев |
 |
| Дорога з нізвідки в нікуди. Тут мало хто їздить, бо майже ніхто в цих місцях не живе, а в Хорватію зручніше заїхати через Синь (Sinj) чи ще південніше, хіба що комусь із Західної Герцеговини знадобиться дістатися в такий саме малолюдний Кнін чи в бошняцький Унсько-Санський кантон |
 |
| Якщо вірити OpenStreetMap, ці ліси досі заміновано |
 |
| Але в село Горні Казанци дехто таки повернувся і веде господарство |
 |
| Цікаво, що навіть в цій глухомані (що була такою і до війни), халуп, які були в цих краях ще в першій половині 20 століття, не побачиш й серед таких старих покинутих будинків. Мабуть, "за Тіта" народ добряче відбудувався |
 |
| "Живі" та закинуті будинку упереміш |
 |
| Динарські гори. По той бік вже Хорватія |
 |
| Землю оброблюють, отже якесь життя тут ще є |
 |
| Справа видно "живу" частину села |
Ходити по селу-зомбі було якось стрьомно та тривожно, наче блукаєш по кладовищу. До того ж трохи в напрузі тримала теоретична наявність десь в чагарниках мін, хоч, звичайно, ризик був мінімальний, бо ходив я лише по свіжим стежкам.
 |
| Усташсько-четницька жабка |
"Сербські муніципалітети" крім загальної покинутості та занедбаності викликають сумне відчуття такої собі "хорватської колонії", землі, що отримана "за правом меча", але хорватами так і не заселена, із затурканими нечисленними "аборигенами". Символом цього є поодинокі будинки хорватів з вивішеними хорватськими прапорами. Серби, звичайно ж, ніякої символіки не вивішують.
Такий "хорватський магазинчик" (чи кафе?) є і на в'їзді у Босанско Грахово: крім демонстрації національного почуття тут, мабуть, така ж логіка, як і в регіонах зі сербськими селами в Задарській жупанії та Східній Ліці – "купуй у хорвата".
Загалом, Босанско Грахово справляє дуже гнітюче враження: це єдине обезлюдніле містечко, що трапилося в БіГ на нашому шляху, тут багато покинутих будинків та занедбаних громадських споруд (але є відремонтована православна церква). Не було навіть бажання зупинитися і щось сфотографувати. Як воно виглядає, можете побачити тут. В селі поруч з Босанско Грахово, до речі, народився Гаврило Принцип.
В принципі, можна сказати, що саме в "сербських" районах Херцегбосанської жупанії я знайшов "ту саму" БіГ, яка існувала до поїздки навіть не в моїх стереотипах, а в якихось хтонічних архетипах: земля, насичена кров'ю та мінами, по якій ступаєш обережно як по кладовищу, що приховує страшні та ганебні таємниці, але де-не-де кості таки виглядають із землі, відкриваючи правду про замовчувані злочини і трагедії; земля, де сусід ненавидить сусіда холодною злобою, і зло лише причаїлося, щоб колись вирватися на волю і з новою люттю залити все хвилею жорстокості та безумства.
Однак, не впадаючи в містику та гіперболізацію, можна раціонально пояснити такі похмурі враження сірою сумною погодою та загальною занедбанністю та покинутістю регіону, оскільки здорова течія життя лікує старі рани як молоді паростки знищений пожежею ліс. Оскільки людей і розвитку в регіоні мало, старі рани погано загоюються, і наслідки подій 25-річної давнини ще досі добре видні навкруги.
 |
| Динарські гори, які розділяють Боснійську Країну та Кнінську Країну в Північній Далмації |
 |
| Внизу, в долині, вже Хорватія |
Прикордонний пропускний пункт живе своїм одноманітним неквапливим провінційним життям. В принципі, його існування обумовлено лише тим, що на 150 км кордону між Біхачем та Лівно потрібно мати хоч один такий (міжнародний, бо місцевих є ще декілька).
 |
| Незрозуміло звідки взялася ця машина, оскільки їхали ми по абсолютно порожній дорозі |
Кнін | Knin | Книн
В 1991-1995 роках Кнін виконував роль столиці невизнаної Республіки Сербська Країна (РСК). На контрольованій "країшниками" території на 1993 рік мешкало 435 тисяч людей, з яких абсолютна більшість була сербами (майже всіх хорватів було вигнано) – місцевими та біженцями з інших територій Хорватії. Для розуміння: фактична територія РСК була більше Івано-Франківської області, але щільність населення була в три рази меншою. Сам Кнін (11 тисяч мешканців) – це невелике місто аналогічне Баришівці. Отже, РСК являла собою, фактично, таку собі рідконаселену аграрно-гірську "бунтівну республіку", де економічна (та й загальна) ситуація була така, що чверть чи навіть третина сербського населення виїхала в Сербію чи інші країни ще до операції "Олуя". Навіть абриси території РСК (вузька смуга вздовж кордонів БіГ та Сербії) були такими, що в довгостроковому періоді вона могла існувати лише або як "продовження" РС в БіГ, або як автономія в межах Хорватії.
Після війни і втечі сербського населення Кнін заселили хорватськими біженцями з БіГ.
Що являють собою колишні території РСК у Ліці, ми побачили ще в перший день, тепер настала черга "екс-столиці".
Кнін та його околиці до війни мав абсолютну сербську більшість населення, тому закинути будинки по дорозі від кордону до міста не дивують.
Саме місто виглядає помірно-депресивно: на півночі приватний сектор із часто занехаянними городами (село Кнінско Полє – Kninsko Polje), далі вулицями невеличкого міста де-не-де бачили порожні приміщення колишніх крамниць, занедбані будинки.
Військова частина, що займає велику територію посеред міста. Мегалітичний монумент перемоги 1995 року. Нова католицька церква, схожа на фортецю. Всі основні вулиці мають не "історичні", а нові патріотичні назви (площа Олуї, вулиці др. Франьо Туджмана, 4-ої гвардійської бригади, короля Томіслава, короля Твртка, короля Звоніміра, 7-ої гвардійської бригади і т.д.).
Все це створює відчуття не відвойованого, а завойованого міста. Ніколи не був в Калінінградській області РФ (колишній північній частині Східної Прусії), але у мене одразу виникло відчуття, що саме так виглядала "зміна ландшафту" колишнього Кенігсбергу та інших тамтешніх містечок.
 |
| Кнін був найбільш заглибленим в материк форпостом Венеціанської республіки в Далмації |
 |
| Кнінська цитадель височить на горі над містом |
Оскільки хорватських кун у нас вже не залишилося, а карткою чи євро розплатитися в касі музею було неможливо, довелося задовільнитися лише "безкоштовним" нижнім подвір'ям фортеці та оглядом панорам міста та долини ріки Крки.
 |
| Ще один мегалітичний монумент, цього разу в фортеці |
Звичайно,
в Хорватії я бачив лише невелику частину території – Ліку та Північну
Далмацію – але там навіть військові пам'ятники виглядали не такими монументально-демонстративними, більш "інтимними", так би мовити (як, наприклад, біля Масленицького мосту). Однак, Кнін – це місто-символ перемоги у хорватській Вітчизняній війні 1991-1995 років, тому тут все таке помпезне та пафосне.
Є в Кніні й інші схожі монументи, але попередньої епохи: на тій самій горі, трохи далі від фортеці, знаходиться югославський комуністичний пам'ятник також визволенню Кніна, але в 1944 році.
Невдовзі після заняття Кніну хорватськими військами в 1995 році "бетонна квітка" була підірвана, мабуть, як комуністичний та югославський символ. Скоріш за все, це була "творча ініціативи мас" знизу, оскільки практично вся тодішня хорватська військово-політична верхівка з президентом Туджманом включно мала комуністично-партизанське минуле, а начальник генштабу в 1992-1995 роках генерал Янко Бобетко в своїх мемуарах (Sve moje bitke) називав "неприпустимою дурістю" вандалізм щодо пам'ятників Народно-визвольної боротьби.
Є в Кніні й інші схожі монументи, але попередньої епохи: на тій самій горі, трохи далі від фортеці, знаходиться югославський комуністичний пам'ятник також визволенню Кніна, але в 1944 році.
Невдовзі після заняття Кніну хорватськими військами в 1995 році "бетонна квітка" була підірвана, мабуть, як комуністичний та югославський символ. Скоріш за все, це була "творча ініціативи мас" знизу, оскільки практично вся тодішня хорватська військово-політична верхівка з президентом Туджманом включно мала комуністично-партизанське минуле, а начальник генштабу в 1992-1995 роках генерал Янко Бобетко в своїх мемуарах (Sve moje bitke) називав "неприпустимою дурістю" вандалізм щодо пам'ятників Народно-визвольної боротьби.
 |
| Туалет тимчасово не працює |
 |
| Історична частина міста: зліва православна церква Покрови Пресвятої Богородиці, справа – католицька Святого Анте. Якщо придивитись, можна побачити стіни зруйнованих будинків, дірявий черепичний дах |
Хоча Кнін, безперечно, не виглядає таким закинутим та безлюдним як Босанско Грахово, але щось таки між ними є схоже, по обидві боки від Динарських гір вони як "міста-побратими", та й села з порожніми будинками-скелетами в Босанській Країні такі самі як і в Кнінській Країні.
 |
| Половину міста займає залізничний вузол та промзона |
 |
| Екс-столиця РСК не вражає розмірами |
 |
| Прапор, піднятий на верхівці цитаделі 5 серпня 1995 року, ознаменував собою хорватську перемогу у війні |
 |
| Ріка Крка та залічнична гілка у напрямку Спліту |
 |
| Долина ріки Крка. Вздовж неї поїдемо далі в напрямку Задара |
 |
| Мабуть, найкращий вид на фортецю |
 |
| Якби не було хмар та дощу, то вигляд на місто в котловині та гори навкруги був би безперечно кращим |
Історія, національна міфологія та етнографія
В Кніні наочно бачиш і краще розумієш трагічні конфлікти між пост-югославськими національними міфологіями, історичними фактами та сучасною реальністю.
Кнін – давня столиця хорватських королів – на 1991 рік був абсолютно сербським містом як і вся Кнінська Країна. Як можна побачити, навіть на сьогодні місто ще не стало, незважаючи на всі зусилля, "натуральним" хорватським. Що й казати про регіон, в якому порожні сербські хати, куди де-не-де повертаються колишні власники, теж свідчать не на користь "хорватської землі".
Ця хорватська проблема подібна до "косовського питання" у сербів: що робити, коли важливі для національної міфології території на даний момент мають зовсім чужий національний характер?
Значні території середньовічного Хорватського королівства – східна Ліка, Північна Далмація, Турецька Хорватія, Банія – або населені сербами та мусульманами, або містять сербські "артефакти" після їхньої втечі у 1995 році.
В той самий час, Дубровник, Яйце та Мостар досить сумнівно вписуються в хорватський історичний епос через "відкриття" хорватського характеру "Червоної Хорватії" та Боснії. Карти з хорватського шкільного історичного атласу наочно це ілюструють.
У сербів центр їхніх середньовічних держав – Рашка та Косово – зараз населені переважно бошняками-мусульманами та албанцями.
Так, серби тепер мають більшість в Босанській Країні та Воєводині, ще нещодавно населяли Північну Далмацію ледь не до Адріатичного моря, але ці землі не мають ніякого відношення до легендарної середньовічної історії і не можуть компенсувати втрати Косова. Уявіть, наприклад, що все Запоріжжя з Хортицею стали б населеним кримськими татарами, росіянами чи румунами регіоном, але натомість би українським став регіон Ясс та Сучави в Румунії.
Проблема бошняків ще складніша: постійно намагатися довести, що вони не є лише ісламізованими хорватами чи сербами. Задля цього вигадуються теорії різного ступеня адекватності: від континуїтету з середньовічним Боснійським банатом-королівством до популярної расології і ДНК-геніалогії.
Сучасна етнічна карта Західних Балкан, безперечно, є "продуктом" саме османського завоювання 15-16 століть та османського відступу 18-19 століть: спустошення регіону війнами, масштабні втечі та міграції населення, проникнення та розповсюдження ісламу.
Для історичного наративу сербів та хорватів османська доба – це беззаперечно чорна сторінка, "катастрофа", й досі велику кількість негативних явищ сьогодення зручно пояснювати саме наслідками османського завоювання. Одним з таких "наслідків" вважається й саме виникнення бошняків-мусульман як "сербів-потурченців" чи "хорватів-потурченців". Цю "історичну девіацію" енергічно намагалися "виправити": на відвойованих Габсбургами та сербами територіях (в кордонах 1876 року) не залишилося зовсім мусульман, хоч вони, безперечно там жили за часів належності цих земель до Османської імперії, про що свідчать мечеті в угорському Печі та сербському Белграді. Останні активні спроби "позбавитись наслідків османського панування" мали місце під час Другої світової та Боснійської війн.
Але іронія історії в тому, що сучасні сербська, хорватська та бошняцька нації "виросли" в першу чергу саме з системи османських міллетів – конфесійних автономних конфесійних громад, що навіть мали кожна своє право та судочинство: серед носіїв сербохорватських діалектів "хорватами" стали всі католики, "сербами" – православні, а "бошняками" – мусульмани. Визначальним чинником була роль католицької (францисканці "Срібної Боснії") та православної (Печський патріархат) церков, бо інших еліт серби та хорвати в Османській імперії (у всякому випадку, до 19 століття) і не мали. Тут, до речі, цікавим контприкладам є албанці, серед яких більшість становлять мусульмани, але є й католики на півночі та православні на півдні, однак всі вони спромоглися створити єдину націю.
Та мало, мабуть, честі виводити витоки своєї нації з османського міллету, тому серби та хорвати, звичайно ж, апелювали до середньовічної чи ще більш ранньої слов'янської історії. Бошнякам-мусульманам теж доводилось створювати свою давню історію, бо так заведено, що "молодший народ" розглядається як не зовсім "справжній" та навіть менш достойний існування (sic!) в порівнянні з "давнім, історичним" народом.
Бошняцький національний міф каже, що на території сучасної БіГ було або місцеве дослов'янське автохтонне населення, або ж слов'янське плем'я, яке не було ні сербами, ні хорватами, що зберігало в Середньовіччі свою ідентичність, і задля цього прийняло спочатку богомільську єресь (так звана боснійська церква), а потім – іслам, бо католицизм був "хорватською вірою", а православ'я – "сербською".
По-перше, тут явно присутній анахронізм: середньовічним людям приписують модерну "національну свідомість", до того ж, не зафіксовану якимись джерелами.
По-друге, сучасні бошняки-мусульмани не є всі "боснійцями" за своїм походженням: потужні мусульманські анклави існують в Цазинській Країні та Рашці (Санджаку) – "серцевині" середньовічних Хорватії та Сербії – які навіть тимчасово ніколи не були землями Боснійського королівства; на території сучасної БіГ селилися мусульмани з інших земель, які втрачала Османська імперія (Славонія, Угорщина, Воєводина, Далмація, Сербія – наприклад, предки Алії Ізетбеговича були з Белграду). Взагалі ж, середньовічна Боснія являла собою лише 1/3 сучасної території БіГ, її північно-східну частину (історичні регіони Босна, Подрінє, Солі, Усора).
По-третє, боснійські мусульмани, на відміну від, наприклад, албанців, мали достатньо яскраво виражений привілейований становий та соціальний статус: це були в великій мірі землевласники, воїни, чиновники та мешканці міст; аж до Балканських війн та ліквідації османських володінь в Європі (крім невеличкої території біля Стамбулу) у боснійських мусульман, незважаючи на певні регіональні інтереси, була тісна самоідентифікація саме зі Стамбулом та османами, себе вважали "мусульманами" та "османами" ("турками" для їхніх християнських сусідів). Лише австро-угорська анексія БіГ, а потім і повний відступ османів з Європи на початку 20 століття поставили їх перед фактом: Османська імперія вже сюди не повернеться і треба переосмислити себе не як "османи", а як окрему локальну ідентичність. Фактично, бошняки є "осколком" колишньої загальноімперської османської ідентичності, як до них волохи-"римляни" чи греки Криму та віддалених куточків Анатолії. Явище не унікальне для колишніх територій Османської імперії: болгаромовні помаки, грекомовні мусульмани Криту, македонські торбеши. Мухаджирство до Османскої імперії та Турецької республіки не припинялося аж до Другої світової війни. За оцінками, сьогодні десь 2 мільйони нащадків бошняків мешкає в сучасній Туреччині.
Щодо бошняцького націєтворення раджу прочитати:
The Muslim national question in Bosnia. An historical overview and an analytical reappraisal.
Хорватський національний міф починається з далекої північної Білої Хорватії, продовжується приходом хорватів в колишні римські провінції Далмацію і Паннонію, розповсюджує "хорватськість" на Хорватське королівство, Боснію та Захумлє, Паганію, Дуклю, Зету, Травунію ("Червона Хорватія"). В подальшому османська навала призвела до втечі та знищення католицького (= хорватського) населення на великій території Боснії, Герцеговини та Далмації. Частина хорватів перейшла в іслам (майбутні бошняки). На безлюдні прикордонні території османи та австрійці запрошували кочових волохів, які були переважно православними, що дозволило потім сербській православній церкві їх "сербізувати" та розповсюдити на них свій вплив, а на історичні хорватські землі – сербство.
Перш за все, найбільш сумнівним моментом є "Червона Хорватія": ці політії і князівства мали на ранньому етапі "сербські" династії та були православними. Герцеговина, наприклад, отримала своє ім'я через історичне "Герцогство святого Савви", названого на честь православного святого.
Щодо середньовічної Боснії, то вона в останній період свого існування була офіційно католицькою, але ж це ще не означає автоматично, що вона була Хорватією та населеною хорватами.
Якщо серби збільшувалися за рахунок православних волохів (до речі, в Далмацію, "Турецьку Хорватію" та Військову Країну переселялися й саме серби), то самі хорвати активно "приростали" католицьким населення адріатичного узбережжя аж до Боки Которської, а також католиками Центральної Боснії. Були у них і "свої волохи": острови Адріатики, Істрію та приморські міста (в тому числі і Рагузу-Дубровник) населяли нащадки дослов'янського романізованого населення. Більшість асимілювалася в хорватів та італійців (останній носій далматинської мови помер в 1898 році), але істрорумуни досі існують хоч й як невеличка меншина.
Сербський національний міф "історичною Сербією" вважає території Рашки (Санджаку), Косова, сучасної західної Сербії, Східної Герцеговини та Східної Боснії. Косово поле взагалі завдяки Косовській битві стало сакральним для героїчно-"мазохістського" національного епосу. Як вже зазначалось, в новітній історії Рашка (Санджак) та Косово не мають сербської православної більшості населення, що з "національної" точки зору є величезною проблемою, яку в той чи інший спосіб (іноді занадто вже жорстокий) намагалися вирішити в Сербському королівстві та "першій" і "третій" Югославіях. Щодо бошняків позиція коливалася від "це такі ж серби, але мусульманської віри" до "турки – геть до Туреччини". Від появи османів на Балканах серби розширили свій "ареал": заселили Воєводину, захід сучасної БіГ, частково Ліку, Далмацію та Славонію (хоч щодо останніх трьох хорвати вважають, що тут більше треба дякувати волохам та сербській православній церкві), але це все одно не компенсує "десербізацію" Санджаку та, більшою мірою, Косова і Метохії.
Окремо треба зробити пояснення щодо етнічних реалій середньовічних князівств та королівств: те, що Сербське, Хорватське, Боснійське чи ще якесь королівство/князівство/бановина володіли, навіть впродовж всього свого існування, якоюсь територією, не означає, що населення цієї території було в етнічному значенні сербами, хорватами чи боснійцями. Того, що ми зараз називаємо "національною самоідентифікацією", на даних теренах повноцінно ще не існувало навіть в 19 столітті: наприклад, на багатьох етно-лінгвістичних картах Балкан, складених до 1878 року, область міста Ніш в сучасній Сербії позначено як "болгарський", а не "сербський" регіон на основі лінгвістичного критерію (бо іншого просто не існувало, якщо мова йшла про тамтешніх людей однієї конфесії). Однак за рішеннями Берлінського конгресу Ніш відійшов Сербії. І вже через декілька десятків років ці "лінгвістичні скоріше болгари" (носії торлацького діалекту) вважали себе такими самими сербами як і жителі Шумадії.
Ідентичність середньовічної людини була наступною: регіональна ("рашани" = "жителі Рашки", "хорвати" = "жителі Хорватії"), підданство ("боснійці", "захумляни"), релігійна (православні = "греки/серби", католики = "латиняни/хорвати"), станова ("волох"), мовна та/чи культурна ("серб", "грек", "волох"). Тому, наприклад, романомовного православного жителя області Боснія, яка на той момент належала Хорватському королівству могли в різних контекстах одночасно назвати і "сербом", і "волохом", і "хорватом", і "боснійцем". До цього додамо, що в середньовічних державах на території сучасної БіГ та Чорногорії в залежності від "політичного вектора" того чи іншого правителя могла змінюватися і державна релігія, де-факто діяв принцип Cuius regio, eius religio, тому навіть за конфесійною належністю важко визначити, чи жили там "хорвати", чи "серби".
Однак навіть якщо беремо "культурний критерій" (в першу чергу мова), то середньовічні князівства-королівства на території між сучасними Словенією та Болгарією не були навіть суто слов'янськими: адріатичні острови та прибережні міста населяли нащадки романізованого населення, також романомовні волохи пасли свої отари у внутрішніх гірських районах, згадуються і албанці (арбанаси). Про це свідчить посьогодні хоча б назва гірської "сербської" області в БіГ – Романія.
Про балканських волохів:
Литаврин Г.Г. Влахи в византийских источниках Х-XIII вв.
Vlachs in Venetian Dalmatia
Vjeran Kursar. Being an Ottoman Vlach: On Vlach Identity(ies), Role and Status in Western Parts of the Ottoman Balkans (15th -18th Centuries)
The heritage of Western Balkan Vlachs
Wikipedia.org: Vlachs
Wikipedia.org: Vlachs in medieval Bosnia and Herzegovina
Wikipedia.org: Vlachs in medieval Serbia
Wikipedia.org: Vlachs in the history of Croatia
Wikipedia.org: Morlachs
Tko je bio prvi, Hrvati ili Vlasi?
Отже, сучасні серби, хорвати, бошняки та чорногорці постали саме з цього неоднорідного середньовічного "компоту", хоч би там як їм не хотілося в рамках романтичної концепції уявляти сербів чи хорватів, що незмінними пройшли від легендарної прабатьківщини в Білій Хорватії чи Білій Сербії до сьогоднішнього дня.
Та навіть якщо б національні вожді трьох народів і погодилися забути про "історичні території" та провести національні кордони суто за даними етнічної карти, то перед ними б постала фундаментальна проблема: фантастичні абриси "етнічних територій", анклавність та велика кількість мішаних районів.
Зважаючи на таку складну картину та нездатність до компромісів, мирне розмежування було майже нереальним. В принципі, серби та хорвати робили спроби домовитися, але це було можливо лише за рахунок третьої сторони – бошняків-мусульман.
Цю проблему погіршувало те, що AVNOJ-івські кордони "своєї" республіки (Хорватії, Сербії, БіГ) серби, хорвати та бошняки вважали справедливими та непорушними, але в свою чергу жадали долучити регіони з сусідніх: серби – РС в БіГ та РСК в Хорватії, хорвати - Херцег-Босну в БіГ, а бошняки-мусульмани – Санджак в Сербії.
Величний історичний епос переконав (особливо сербів та хорватів, хоч і у бошняків є велика туга за "золотим віком" Боснійського королівства та/чи Боснійського еялету) в тому, що велике минуле вимагає не менш великого майбутнього, що спонукало до експансіонізму та "широких кордонів".
В цьому в великій мірі причини як усташської геноцидної політики і четницьких погромів часів Другої світової війни, так і етнічних чисток Боснійської та Хорватської ("Вітчизняної") війн.
Кнін – давня столиця хорватських королів – на 1991 рік був абсолютно сербським містом як і вся Кнінська Країна. Як можна побачити, навіть на сьогодні місто ще не стало, незважаючи на всі зусилля, "натуральним" хорватським. Що й казати про регіон, в якому порожні сербські хати, куди де-не-де повертаються колишні власники, теж свідчать не на користь "хорватської землі".
Ця хорватська проблема подібна до "косовського питання" у сербів: що робити, коли важливі для національної міфології території на даний момент мають зовсім чужий національний характер?
Значні території середньовічного Хорватського королівства – східна Ліка, Північна Далмація, Турецька Хорватія, Банія – або населені сербами та мусульманами, або містять сербські "артефакти" після їхньої втечі у 1995 році.
В той самий час, Дубровник, Яйце та Мостар досить сумнівно вписуються в хорватський історичний епос через "відкриття" хорватського характеру "Червоної Хорватії" та Боснії. Карти з хорватського шкільного історичного атласу наочно це ілюструють.
У сербів центр їхніх середньовічних держав – Рашка та Косово – зараз населені переважно бошняками-мусульманами та албанцями.
Так, серби тепер мають більшість в Босанській Країні та Воєводині, ще нещодавно населяли Північну Далмацію ледь не до Адріатичного моря, але ці землі не мають ніякого відношення до легендарної середньовічної історії і не можуть компенсувати втрати Косова. Уявіть, наприклад, що все Запоріжжя з Хортицею стали б населеним кримськими татарами, росіянами чи румунами регіоном, але натомість би українським став регіон Ясс та Сучави в Румунії.
Проблема бошняків ще складніша: постійно намагатися довести, що вони не є лише ісламізованими хорватами чи сербами. Задля цього вигадуються теорії різного ступеня адекватності: від континуїтету з середньовічним Боснійським банатом-королівством до популярної расології і ДНК-геніалогії.
Сучасна етнічна карта Західних Балкан, безперечно, є "продуктом" саме османського завоювання 15-16 століть та османського відступу 18-19 століть: спустошення регіону війнами, масштабні втечі та міграції населення, проникнення та розповсюдження ісламу.
 |
| Карта дуже спрощена, але все одно наочно демонструє кардинальні зміни конфесійної ситуації на Західних Балканах в 16-17 ст. (Джерело: Кіндер Г., Хільгеман В. «Всесвітня історія: dtv-Atlas» / Переклад з німецької — Київ: Знання-Прес, 2001.) |
Для історичного наративу сербів та хорватів османська доба – це беззаперечно чорна сторінка, "катастрофа", й досі велику кількість негативних явищ сьогодення зручно пояснювати саме наслідками османського завоювання. Одним з таких "наслідків" вважається й саме виникнення бошняків-мусульман як "сербів-потурченців" чи "хорватів-потурченців". Цю "історичну девіацію" енергічно намагалися "виправити": на відвойованих Габсбургами та сербами територіях (в кордонах 1876 року) не залишилося зовсім мусульман, хоч вони, безперечно там жили за часів належності цих земель до Османської імперії, про що свідчать мечеті в угорському Печі та сербському Белграді. Останні активні спроби "позбавитись наслідків османського панування" мали місце під час Другої світової та Боснійської війн.
 |
| Кордони, встановлені на Берлінському конгресі 1878 року Формально османські БіГ та Санджак було передано під австро-угорську адміністрацію (Джерело: Wikipedia.org: Congress of Berlin) |
 |
| Території проживання бошняків-мусульман на 1991 рік: порівняйте з кордонами 1878 року (Джерело: Wikimedia Commons) |
Але іронія історії в тому, що сучасні сербська, хорватська та бошняцька нації "виросли" в першу чергу саме з системи османських міллетів – конфесійних автономних конфесійних громад, що навіть мали кожна своє право та судочинство: серед носіїв сербохорватських діалектів "хорватами" стали всі католики, "сербами" – православні, а "бошняками" – мусульмани. Визначальним чинником була роль католицької (францисканці "Срібної Боснії") та православної (Печський патріархат) церков, бо інших еліт серби та хорвати в Османській імперії (у всякому випадку, до 19 століття) і не мали. Тут, до речі, цікавим контприкладам є албанці, серед яких більшість становлять мусульмани, але є й католики на півночі та православні на півдні, однак всі вони спромоглися створити єдину націю.
Та мало, мабуть, честі виводити витоки своєї нації з османського міллету, тому серби та хорвати, звичайно ж, апелювали до середньовічної чи ще більш ранньої слов'янської історії. Бошнякам-мусульманам теж доводилось створювати свою давню історію, бо так заведено, що "молодший народ" розглядається як не зовсім "справжній" та навіть менш достойний існування (sic!) в порівнянні з "давнім, історичним" народом.
Бошняцький національний міф каже, що на території сучасної БіГ було або місцеве дослов'янське автохтонне населення, або ж слов'янське плем'я, яке не було ні сербами, ні хорватами, що зберігало в Середньовіччі свою ідентичність, і задля цього прийняло спочатку богомільську єресь (так звана боснійська церква), а потім – іслам, бо католицизм був "хорватською вірою", а православ'я – "сербською".
По-перше, тут явно присутній анахронізм: середньовічним людям приписують модерну "національну свідомість", до того ж, не зафіксовану якимись джерелами.
По-друге, сучасні бошняки-мусульмани не є всі "боснійцями" за своїм походженням: потужні мусульманські анклави існують в Цазинській Країні та Рашці (Санджаку) – "серцевині" середньовічних Хорватії та Сербії – які навіть тимчасово ніколи не були землями Боснійського королівства; на території сучасної БіГ селилися мусульмани з інших земель, які втрачала Османська імперія (Славонія, Угорщина, Воєводина, Далмація, Сербія – наприклад, предки Алії Ізетбеговича були з Белграду). Взагалі ж, середньовічна Боснія являла собою лише 1/3 сучасної території БіГ, її північно-східну частину (історичні регіони Босна, Подрінє, Солі, Усора).
 |
| Середньовічне Боснійське королівство в своїх найбільш широких кордонах. Зазначте, що в його межі не входять два регіони з абсолютною бошняцько-мусульманською більшістю (на 1991 рік): Цазинська Країна з Біхачем та східний Санджак з Нові Пазаром. (Джерело: BosniaFacts.info) |
 |
| Боснійський еялет (адміністративна одиниця Османської імперії): його кордони більш відповідають сучасним територіям проживання бошняків-мусульман. (Джерело: BosniaFacts.info) |
По-третє, боснійські мусульмани, на відміну від, наприклад, албанців, мали достатньо яскраво виражений привілейований становий та соціальний статус: це були в великій мірі землевласники, воїни, чиновники та мешканці міст; аж до Балканських війн та ліквідації османських володінь в Європі (крім невеличкої території біля Стамбулу) у боснійських мусульман, незважаючи на певні регіональні інтереси, була тісна самоідентифікація саме зі Стамбулом та османами, себе вважали "мусульманами" та "османами" ("турками" для їхніх християнських сусідів). Лише австро-угорська анексія БіГ, а потім і повний відступ османів з Європи на початку 20 століття поставили їх перед фактом: Османська імперія вже сюди не повернеться і треба переосмислити себе не як "османи", а як окрему локальну ідентичність. Фактично, бошняки є "осколком" колишньої загальноімперської османської ідентичності, як до них волохи-"римляни" чи греки Криму та віддалених куточків Анатолії. Явище не унікальне для колишніх територій Османської імперії: болгаромовні помаки, грекомовні мусульмани Криту, македонські торбеши. Мухаджирство до Османскої імперії та Турецької республіки не припинялося аж до Другої світової війни. За оцінками, сьогодні десь 2 мільйони нащадків бошняків мешкає в сучасній Туреччині.
Щодо бошняцького націєтворення раджу прочитати:
The Muslim national question in Bosnia. An historical overview and an analytical reappraisal.
 |
| "Панська нація" або "Економічний геноцид над бошняками": земля у власності мусульман на 1910 рік (коли вони, в великій мірі мешканці міст, становили 32% від населення БіГ) та 1991 рік відповідно. Цікаво, що райони "немусульманського" землеволодіння станом на 1910 рік сильно корелюють з територіями, населеними переважно хорватами (Джерело: BH Vijesti: Ekonomski genocid nad bosnjacima) |
 |
| Етнографічна карта європейської частини Османської імперії на 1877 рік: зверніть увагу на велику кількість мусульман в різних регіонах Балкан. (Джерело: Wikipedia.org) |
Хорватський національний міф починається з далекої північної Білої Хорватії, продовжується приходом хорватів в колишні римські провінції Далмацію і Паннонію, розповсюджує "хорватськість" на Хорватське королівство, Боснію та Захумлє, Паганію, Дуклю, Зету, Травунію ("Червона Хорватія"). В подальшому османська навала призвела до втечі та знищення католицького (= хорватського) населення на великій території Боснії, Герцеговини та Далмації. Частина хорватів перейшла в іслам (майбутні бошняки). На безлюдні прикордонні території османи та австрійці запрошували кочових волохів, які були переважно православними, що дозволило потім сербській православній церкві їх "сербізувати" та розповсюдити на них свій вплив, а на історичні хорватські землі – сербство.
Перш за все, найбільш сумнівним моментом є "Червона Хорватія": ці політії і князівства мали на ранньому етапі "сербські" династії та були православними. Герцеговина, наприклад, отримала своє ім'я через історичне "Герцогство святого Савви", названого на честь православного святого.
Щодо середньовічної Боснії, то вона в останній період свого існування була офіційно католицькою, але ж це ще не означає автоматично, що вона була Хорватією та населеною хорватами.
Якщо серби збільшувалися за рахунок православних волохів (до речі, в Далмацію, "Турецьку Хорватію" та Військову Країну переселялися й саме серби), то самі хорвати активно "приростали" католицьким населення адріатичного узбережжя аж до Боки Которської, а також католиками Центральної Боснії. Були у них і "свої волохи": острови Адріатики, Істрію та приморські міста (в тому числі і Рагузу-Дубровник) населяли нащадки дослов'янського романізованого населення. Більшість асимілювалася в хорватів та італійців (останній носій далматинської мови помер в 1898 році), але істрорумуни досі існують хоч й як невеличка меншина.
Сербський національний міф "історичною Сербією" вважає території Рашки (Санджаку), Косова, сучасної західної Сербії, Східної Герцеговини та Східної Боснії. Косово поле взагалі завдяки Косовській битві стало сакральним для героїчно-"мазохістського" національного епосу. Як вже зазначалось, в новітній історії Рашка (Санджак) та Косово не мають сербської православної більшості населення, що з "національної" точки зору є величезною проблемою, яку в той чи інший спосіб (іноді занадто вже жорстокий) намагалися вирішити в Сербському королівстві та "першій" і "третій" Югославіях. Щодо бошняків позиція коливалася від "це такі ж серби, але мусульманської віри" до "турки – геть до Туреччини". Від появи османів на Балканах серби розширили свій "ареал": заселили Воєводину, захід сучасної БіГ, частково Ліку, Далмацію та Славонію (хоч щодо останніх трьох хорвати вважають, що тут більше треба дякувати волохам та сербській православній церкві), але це все одно не компенсує "десербізацію" Санджаку та, більшою мірою, Косова і Метохії.
Окремо треба зробити пояснення щодо етнічних реалій середньовічних князівств та королівств: те, що Сербське, Хорватське, Боснійське чи ще якесь королівство/князівство/бановина володіли, навіть впродовж всього свого існування, якоюсь територією, не означає, що населення цієї території було в етнічному значенні сербами, хорватами чи боснійцями. Того, що ми зараз називаємо "національною самоідентифікацією", на даних теренах повноцінно ще не існувало навіть в 19 столітті: наприклад, на багатьох етно-лінгвістичних картах Балкан, складених до 1878 року, область міста Ніш в сучасній Сербії позначено як "болгарський", а не "сербський" регіон на основі лінгвістичного критерію (бо іншого просто не існувало, якщо мова йшла про тамтешніх людей однієї конфесії). Однак за рішеннями Берлінського конгресу Ніш відійшов Сербії. І вже через декілька десятків років ці "лінгвістичні скоріше болгари" (носії торлацького діалекту) вважали себе такими самими сербами як і жителі Шумадії.
Ідентичність середньовічної людини була наступною: регіональна ("рашани" = "жителі Рашки", "хорвати" = "жителі Хорватії"), підданство ("боснійці", "захумляни"), релігійна (православні = "греки/серби", католики = "латиняни/хорвати"), станова ("волох"), мовна та/чи культурна ("серб", "грек", "волох"). Тому, наприклад, романомовного православного жителя області Боснія, яка на той момент належала Хорватському королівству могли в різних контекстах одночасно назвати і "сербом", і "волохом", і "хорватом", і "боснійцем". До цього додамо, що в середньовічних державах на території сучасної БіГ та Чорногорії в залежності від "політичного вектора" того чи іншого правителя могла змінюватися і державна релігія, де-факто діяв принцип Cuius regio, eius religio, тому навіть за конфесійною належністю важко визначити, чи жили там "хорвати", чи "серби".
 |
| Зверніть увагу на конфесійну ситуацію на заході Балкан (Джерело: Atlas of World History. By Patrick Karl O'Brien, Oxford University) |
Однак навіть якщо беремо "культурний критерій" (в першу чергу мова), то середньовічні князівства-королівства на території між сучасними Словенією та Болгарією не були навіть суто слов'янськими: адріатичні острови та прибережні міста населяли нащадки романізованого населення, також романомовні волохи пасли свої отари у внутрішніх гірських районах, згадуються і албанці (арбанаси). Про це свідчить посьогодні хоча б назва гірської "сербської" області в БіГ – Романія.
Про балканських волохів:
Литаврин Г.Г. Влахи в византийских источниках Х-XIII вв.
Vlachs in Venetian Dalmatia
Vjeran Kursar. Being an Ottoman Vlach: On Vlach Identity(ies), Role and Status in Western Parts of the Ottoman Balkans (15th -18th Centuries)
The heritage of Western Balkan Vlachs
Wikipedia.org: Vlachs
Wikipedia.org: Vlachs in medieval Bosnia and Herzegovina
Wikipedia.org: Vlachs in medieval Serbia
Wikipedia.org: Vlachs in the history of Croatia
Wikipedia.org: Morlachs
Tko je bio prvi, Hrvati ili Vlasi?
Отже, сучасні серби, хорвати, бошняки та чорногорці постали саме з цього неоднорідного середньовічного "компоту", хоч би там як їм не хотілося в рамках романтичної концепції уявляти сербів чи хорватів, що незмінними пройшли від легендарної прабатьківщини в Білій Хорватії чи Білій Сербії до сьогоднішнього дня.
Та навіть якщо б національні вожді трьох народів і погодилися забути про "історичні території" та провести національні кордони суто за даними етнічної карти, то перед ними б постала фундаментальна проблема: фантастичні абриси "етнічних територій", анклавність та велика кількість мішаних районів.
 |
| Стратегічною сербською проблемою під час Боснійської війни було
встановлення "коридору" між Сербією і сербськими регіонами на сході БіГ з
сербськими областями Боснійської Країни та РСК (Джерело: Milena Spasovski, Sasa Kicošev and Dragica Živković. The Serbs in the Former SFR of Yugoslavia) |
 |
| Хорватська етнічна територія на 1991 рік являла собою щось схоже на розірване коло, всередині якого більшість становили серби та бошняки-мусульмани (Джерело: Doprinos Hrvata iz Bosne i Hercegovine u stvaranju i obrani hrvatske države) |
Зважаючи на таку складну картину та нездатність до компромісів, мирне розмежування було майже нереальним. В принципі, серби та хорвати робили спроби домовитися, але це було можливо лише за рахунок третьої сторони – бошняків-мусульман.
Цю проблему погіршувало те, що AVNOJ-івські кордони "своєї" республіки (Хорватії, Сербії, БіГ) серби, хорвати та бошняки вважали справедливими та непорушними, але в свою чергу жадали долучити регіони з сусідніх: серби – РС в БіГ та РСК в Хорватії, хорвати - Херцег-Босну в БіГ, а бошняки-мусульмани – Санджак в Сербії.
Величний історичний епос переконав (особливо сербів та хорватів, хоч і у бошняків є велика туга за "золотим віком" Боснійського королівства та/чи Боснійського еялету) в тому, що велике минуле вимагає не менш великого майбутнього, що спонукало до експансіонізму та "широких кордонів".
В цьому в великій мірі причини як усташської геноцидної політики і четницьких погромів часів Другої світової війни, так і етнічних чисток Боснійської та Хорватської ("Вітчизняної") війн.
За Кніном гори швидко розступаються і дорога йде рівниною, ландшафт навколо поступово стає більш схожим на приморський далматинський. Знов порожні порослі деревами колишні сербські села.
Привертають увагу якісь руїни безпосередньо біля дороги. Зупиняємося. Виявляється, що це залишки будівлі 1 століття нашої ери, в якій знаходилося командування легіону.
Привертають увагу якісь руїни безпосередньо біля дороги. Зупиняємося. Виявляється, що це залишки будівлі 1 століття нашої ери, в якій знаходилося командування легіону.
 |
| Бурнум (Burnum) |
 |
| Іван спочатку думав, що це сучасний "новобуд"-реконструкція, але це фото сторічної давнини свідчить таки на користь автентичності руїн |
 |
| Розкопки поруч |
Далі все та ж рівнина. В Кістанє є люди, але переважно похилого віку.
В певний момент дорога почала спускатися з височини, замість сірих хмар на небі яскраво засвітило сонце, а ландшафт став ідилічним середземноморським.
 |
| Шлях на Кнін |
 |
| Шлях до адріатичного узбережжя |
 |
| Гори Буковиці. Самотня гора специфічної форми зліва – Мачков камен (Mačkov Kamen, Котячий камінь) |
 |
| Але і серед цього буколічного пейзажу трапляються закинуті хати |
Далі поїхали через Бенковац. Закинутих будинків по селах навколо нього теж достатньо. Чи це сербське, чи хорватське село визначали по цвинтарях: кирилиця чи латиниця на надгробках.
Без пригод дісталися задарського аеропорту і здали орендовану машину.
Залишалася ще одна справа: в ручний багаж до літака з собою не можна брати рідину у тарі об'ємом більше 100 мл, а у нас була ще майже повна літрова пляшка домашньої сливової ракії, що її нам подарував Мілан, дядько Ніни, в Баня-Луці. Випити її було нереально, а залишати шкода.
Рішення було знайдено в Кніні: мені прийшло в голову, що можна купити в аптеці стерильну тару для аналізів і розлити ракію туди в "конвенційних" об'ємах. Мабуть, щось спільнослов'янське таки існує, бо працівниця аптеки на моє пояснення, що і для чого нам потрібно, не стала робити великі очі і казати, що це призначено для іншого, а перепитала лише про бажаний об'єм та кількість і через декілька хвилин принесла замовлені вісім порожніх 100-мілілітрових склянок, які зазвичай використовуються, скоріш за все, для якоїсь мікстури.
Ракію було розлито, без проблем і зайвих питань пронесено через контроль та завантажено в літак, отже подорож закінчилася успішно.
***
Ще тиждень після повернення кожної ночі мені снилися гори Боснії і Герцеговини.
Чотири дні калейдоскопічної подорожі допомогли завершити дитячий гештальт Боснійської війни. Однак це не означає, що разом з цим згас інтерес до БіГ і що не буде нових подорожей. Просто тепер будуть вже не експедиції в "зону відчуження", на згарище страшної війни, а мандрівки в прекрасну та цікаву, хоч і з важкою долею, країну.
Чотири дні калейдоскопічної подорожі допомогли завершити дитячий гештальт Боснійської війни. Однак це не означає, що разом з цим згас інтерес до БіГ і що не буде нових подорожей. Просто тепер будуть вже не експедиції в "зону відчуження", на згарище страшної війни, а мандрівки в прекрасну та цікаву, хоч і з важкою долею, країну.
Comments
Post a Comment