Labels

Хорватська експедиція. Іслам Латинскі і Іслам Грчкі | Hrvatska ekspedicija. Islam Latinski i Islam Grčki


Поїздка до Хорватії організувалася дещо експромтом, і коли вже визначилися з місцем та купили білети, я почав збирати інформацію, з якими подіями давньої та нещодавньої історії цей регіон пов'язаний, що тут можна цікавого відвідати та подивитися.

Звичайно ж, в першу чергу це Задар/Дзара як давнє [колишнє] венеціанське місто, але більше уваги приділяв таки війні 1991-1995 років. Територія нинішньої Задарської жупанії була одним з найбільш активних місць протистоянь сербсько-хорватського конфлікту, а в січні 1993 року, ще за два роки до "Блискавки" та "Бурі", коли на інших лініях розмежування з самопроголошеною Республікою Сербська Країна (РСК) трималася ситуація замороженого конфлікту, тут хорватськими військами було проведено операцію "Масленіца" задля відвоювання Новської протоки та частини Ядранської (Адріатичної) магістралі, що дало змогу відновити пряме автомобільне сполучення між Далмацією та північними територіями Хорватії.

Пов'язаний з цими подіями Масленицький міст, що був підірваний ще восени 1991 року, варто було побачити навіть незалежно від його "військової" історії. Але, читаючи про зайняті та спалені в ході операції "Масленіца" сербські села, одна екзотична назва привернула увагу: Іслам Грчкі. Виявляється, що у цього сербського села був також і хорватський "брат-близнюк" – Іслам Латинскі. Походження назв сіл, що є артефактами найбільшого османського просування в Далмації, можна прочитати тут.

У цій же статті в англомовній Вікіпедії написано, що на початку 2000-х частина мешканців повернулася, і зараз в Ісламі Грчкі проживає 150 сербів.


Головний удар операції "Масленіца" пройшов саме через Іслам Грчкі
(Джерело: Operacija Maslinica – heroji zamalo izbjegnutog poraza)


Сімейний відпочинок накладає певні, хай навіть і лише моральні, обов'язки та обмеження, але я все ж таки дозволив собі викрасти у родини півдня заради такої собі міні-експедиції.

План був наступним: автобусом Селіне-Задар доїхати до Масленицького моста, там пороздивлятися-пофотографувати близько години, а потім наступним автобусом доїхати до села Іслам Латинскі, подивитися його, пішки сходити в Іслам Грчкі, повернутися, сісти на останній автобус Задар-Селіне і возз'єднатися з родиною.

Перша частина плану спрацювала відмінно, але коли у відповідний час наступний автобус не приїхав, виявилось, що його маршрут трохи відрізняється і проходить через Новий Масленицький міст. Час спливав дуже швидко. В принципі, їхати було лише 10 км і будь-яке авто, що прямує до Задару, могло мене туди підкинути. Але на стоянці були або машини німецьких та італійських туристів, або занадто дорогі авто – ці явно нікуди мене не повезуть, немає сенсу і питати – або переповнені всіма членами родини машини на хорватських та боснійсько-герцеговинських номерах. Зупинити когось на трасі теж не вдавалося. Я вже майже здався, коли з повороту на Масленіцу виїхав потертий життям "фіат" з двома хлопцями 20-25 років. На моє щастя, без зайвих питань вони погодилися підвезти мене.

Дорогою ми трохи поспілкувалися. Розмовляв зі мною переважно один з них, пасажир, а водій ліше іноді вставляв пару слів. Швидко перейшли на англійську.

Спочатку, звичайно, довелося розповісти хто я, куди і нащо їду та звідки знаю хорватську хоча б на такому слабенькому рівні. 

Одразу як дізнався, що я українець, "пасажир" сказав "Слава Україні". 

Спитав, чи закінчилася у нас війна; я розповів йому про "заморожений конфлікт" та трупи майже кожен день.

Отже, дійові особи: молодий хорват (Х) і Я.


Я: Як (хоч це і тупе питання) у вас загалом справи в країні? З точки зору молодого покоління?

Х: З кожним днем все гірше і гірше, хоч мало б ставати краще.

Розповідаю про Україну та еміграцію гастарбайтерів в тому числі і до Хорватії, але оптимізму це їм не додає.

Я: Невже все погано, ви ж в ЄС?

Х: Ну, не знаю, ми всі гроші на наркоту витрачаємо. (сміються)

Я: А у вас канабіс легалізовано?

Х: (не розуміє) Що?

Я: Ну, "трава". (показую затяжку)

Х: А, ні, все заборонено.

Я: А в Чехії курити можна, а купувати – ні.

Х: У нас все заборонено.

Я: В Україні так само.

Я: Десь 1/3 сербів повернулися до Хорватії. Як ви з ними живете?

Х: Ніяк, просто намагаємось не помічати існування одне одного.

Він порадив не ходити лісам – досі багато мін.

Я: Як, навіть тут [в рівнинному приморському регіоні]?

Х: Так, немає грошей у нас на розмінування.

Коли дізнався, що їду в Іслам Латинскі, порадив доїхати до Ісламу Грчкі, каже, там багато закинутих будинків – "село-привид".

Каже, що сербам, які всі в кінці війни (хоч в Ісламі Грчкі це сталося ще в 1993 році в ході операції "Масленіца") виїхали в БіГ (Республіку Сербську), тут відбудували будинки США, але вони живуть в БіГ і приїздять сюди лише влітку – ніби як на дачу та море одночасно.

Х: Дивись, яка дорога: розбита танками під час війни.

Я: Досі не відремонтована?

Х: Так, немає грошей.

Якщо чесно, дорога, яку років 30 не ремонтували капітально і яка пережила війну, на мою думку не повинна б була виглядати кращою за дорогу місцевого значення в Чернігівській області.

Я: У вас багато в Хорватії живе людей з Херцег-Босни?

Х: Так, але всі вони в Загребі. Це мафія.

Я: Герцеговинський клан? Ви їх не любите?

Х: Ненавидимо.

Їдемо вже по Ісламу Грчкі.

Х: Скажи сербам, що ти росіянин, і вони будуть тебе любити. (сміється) У них же і прапор як російський, тільки перевернутий?

Я: Так. А до українців нема любові?

Х: Так. Але ж ти православний?

Я: Так. Але це не вберегло нас [українців] від війни з РФ.

Х: Ви ненавидите росіян?

Я: Тут справа навіть не в росіянах як людях, а в Росії як державно-політичному механізмі, це щось страшне.

Не хотіли брати гроші, довелося силою їм їх віддати (кажу, беріть цю малу подяку "на пиво"), були загалом дуже люб'язні та привітні.


***


В цьому місці, мабуть, треба зробити невеличкий відступ і розповісти, звідки ж взагалі з'явилися серби так далеко від самої Сербії аж в Північній Далмації.

Скажу чесно, в шкільні роки в другій половині 1990-х, коли інтернету у мене ще не було, а якихось атласів з найновішої історії в руки не попадало, я не зовсім уявляв, де саме знаходилася ця (на той час вже ліквідована) самопроголошена Республіка Сербська Країна. На слуху був Вуковар, він знаходиться на самому кордоні з Сербією, це логічно. Але коли прочитав, що столицею РСК був Кнін, і почав шукати його в атласі на карті ще СФРЮ, то виявилося, що це невеличке місто (12 тисяч мешканців в кращі часи) в глибині Далмації на кордоні з БіГ, що викликало когнітивний дисонанс (де Кнін, а де Сербія), і я вирішив, що, мабуть, то якийсь інший Кнін.

З часом, звичайно, дізнався і про химерну конфігурації кордонів РСК, і про строкату етнічну карту колишньої Югославії, де в Хорватії та Сербії кордони республік слабо співпадають з етнічними кордонами, а в БіГ взагалі "багатонаціональний вінегрет".

Поглянемо на райони проживання сербів в Хорватії перед війною:


Райони проживання сербів в Хорватії за переписом 1991 року (тут і далі всі зображення збільшуються за кліком)(Джерело: Wikipedia.org: Serbs of Croatia)


Зверну увагу, що крім сербських поселень в Равні Котари (де і знаходиться Іслам Грчкі), Західній та Східній Славонії (Вуковар) серби в Хорватії мешкали переважно в периферійних малонаселених гірських аграрних районах Ліки, Кордуна і Банії. На це вказує величина муніципалітетів на карті – оскільки кількість їхнього населення мала бути приблизно однаковою, то чим більше за площею муніципалітет, то тим менше в ньому щільність населення.


Райони проживання сербів в Хорватії за переписом 2011 року. В тих опчинах (муніципалітетах), де кількість сербів складає 1/3 і більше від загального населення, офіціально вживається і сербська мова (по факту – кирилиця на додаток до латиниці)
(Джерело: Wikipedia.org: Serbs of Croatia)


Починаючи з 1991 року серби почали бігти з районів під контролем хорватської влади (паралельно проводилося вигнання хорватів з територій під контролем РСК), наймасовішою ж стала втеча в серпні 1995 року, коли майже все населення Кнінської Країни за декілька днів виїхало до БіГ (Республіка Сербська) та Сербії.

На початку 2000-х років політичний клімат в Хорватії змінився в більш лояльний до сербських біженців бік. До сьогоднішнього дня повернулася десь третина від довоєнного сербського населення Хорватії. Крім "дружби народів" є і економічні причини: як вже було сказано раніше, переважна частина муніципалітетів з сербською більшістю до війни (райони вздовж кордону з БіГ) є "глухими" аграрними районами з відтоком населення навіть у часи соціалістичної Югославії. Тому там не хотіли селитися й хорватські біженці з БіГ, і зараз типовою є ситуація, коли "муніципалітет з абсолютною сербською більшістю" – це напівпустеля з покинутими порослими лісом селами, де живе ледь дві тисячі осіб як, наприклад, в муніципалітеті Доньі Лапац.

Тепер, нарешті, варто розповісти, коли і як серби оселилися на території сучасної Хорватії.

Межі проживання середньовічних сербів та хорватів є дискусійним та політизованим, але можна стверджувати, що, грубо кажучи, на захід від річки Врбас сербів тоді точно не було. В 15-16 століттях внаслідок османських військових походів та завоювань сталися колосальні міграції населення на території Західних Балкан: католицьке населення тікало на "вільну" територію під владою Габсбургів, натомість спорожнілі прикордонні території Далмації, Славонії, і західної частини сучасної БіГ.


Reliquiae reliquiarum olim inclyti regni Croatiae
"Залишки залишків колись славного королівства Хорватії": на початок 17 ст. османи завоювали майже всю Хорватію (її землі було включено до Боснійського еялету), а нинішні Іслам Латинскі та Іслам Грчкі дійсно були "стіною (фронтіром) ісламу"
(Джерело: Wikipedia.org: Kraljevina Hrvatska pod Habsburzima)

Напрямки міграцій із захоплених османами території сучасних БіГ та Хорватії
(Джерело: Jovan Ilić. The Serbs in the Former SR of Croatia)


Треба зауважити, що з точки зору османів православне населення було більш бажаним і потенційно лояльним ніж католицьке, оскільки православні християни були вбудовані в османську систему міллетів та адміністративно-політичну ієрархію. Звичайно, переселення мусульман на прикордонні території заохочувалося ще більше (так, наприклад, в османській тоді Ліці більшість населення було мусульманами).

З іншого боку фронтіру Габсбурги теж охоче запрошували селитися в спорожнілих землях християнських підданих османів, особливо на землях, які почали поступово відвойовувати з кінця 17 століття, коли почався "християнський контрнаступ" та було створено "Військову границю".

Більшу частину цих переселенців складали "серби та волохи".

Треба зазначити, що в ті часи термін "волох" уособлював скоріше спосіб життя та господарювання, правовий статус, а не, як ми зараз кажемо, "етнічну ідентичність".

Більше про західнобалканських волохів можна прочитати тут:

Wikipedia.org: Морлахи (хоч англомовна стаття є більш інформативною: Morlachs)
Vlachs in Venetian Dalmatia
Vjeran Kursar. Being an Ottoman Vlach: On Vlach Identity(ies), Role and Status in Western Parts of the Ottoman Balkans (15th -18th Centuries)

До 19 століття православні волохи переважно асимілювалися в сербів, а католицькі – в хорватів. До речі, зараз "волохами" (vlasi) хорвати презирливо називають сербів-країшників.

Волохи (в багатозначному розумінні терміну: і як етно-культурна спільнота, і як носії певного соціально-правового статусу) як воїни служили і венеціанцям, і Габсбургам, і османам. У останніх волохи входили до складу загонів так званих "мартолосів", а у двох католицьких держав – як іррегулярні загони "граничарів" та "ускоків". Проводячи певні аналогії, ускоки є "військом фронтиру" чимось подібним до козаків. На чолі ускоків стояли їхні ватажки – "капітани", "сердари" або "харамбаші". Одним з найбільш славетних/визначних сердарів ускоків був православний морлах Стоян Янкович, що жив та діяв в цих місцях у 17 ст.

Моє знайомство з Ісламом Грчкі розпочалося саме з башти Стояна Янковича (kula Stojana Jankovića, кула Стојана Јанковића), біля якої мене і висадили хлопці, що підвезли на авто.


Виставка "Хранителі Башти Янковича": від Стояна Янковича до Владана Десніци


Помістя (башта Янковича) передавалося в роду Янковичів із покоління в покоління, останнім власником був сербський і хорватський письменник Владан Десніца, який через свою бабусю Олгу Янкович (Олга Јанковић) належав до роду Янкович і був похований в церкві Св. Георгія біля башти Янковича.

В останні роки на території башти Янковича проводяться різноманітні культурні та суспільні заходи (зустрічі митців, спроби подолання відчудження між місцевими сербами та хорватами і т.д.): Kamen po kamen - Kula.


Всередині: вид на браму

Башта Янковича



Краєвид Равні Котари

Незважаючи на обмеженість у часі, в цьому місці я провів десь півгодини: записав по свіжій пам'яті розмову з хлопцями в авто і взагалі помилувався пейзажами. Як на мене, саме сюди треба їхати щоб побачити найкращі види регіону Равні Котари – найбільш родючої рівнинної частини Далмації.

Ідиллічне місце, де можна б було провести й цілий день, але треба ще побачити саме село, то ж буду вирушати в дорогу.



Під час операції "Масленіца" башта Янковича серйозно постраждала. На сьогодні вона відновлена, але, як бачимо, ще не повністю









Ворота та стіна башти Янковича. До речі, та сама "знищена танками дорога"


Одразу за воротами башти Янковича бачимо "привіт із 1993 року":



Сліди від куль на стінах також присутні

Але далі вже починаються і відбудовані хати




Торгово-сервісна компанія "Зеле" Іслам Грчкі. Довоєнне кафе або магазин, або все разом


Новий будиночок поряд з "дідівськими" руїнами

А цей "автентичний" будинок відновили


Стадіон "Маринко Вучкович-Морчі" (Marinko Vučković-Morći), що названий на честь померлого в 1987 році під час матчу гравця місцевого футбольного клубу "Jedinstvo"





Виявляється, місцеве спортивне товариство "Jedinstvo" за югославських часів було достатньо успішним на місцевих футбольних матчах. Сербська діаспора в австралійському Сіднеї спонсує зараз відновлення спортивних (і не тільки) об'єктів в Ісламі Грчкі: Поносни Равнокотарани чувају корене. 

Колишні жителі та їхні нащадки іноді збираються на свята в Ісламі Грчкі та сусідньому селі Доньі Кашич (Donji Kašić):






Деякі будинки вже ледь помітні в чагарях



Поки йшов по селу, все думав як і кого можна витягти на розмову. В принципі, люди в дворах будинків були, але не було якогось підходящого приводу почати з ними розмову, і бажано розмову довше ніж "А куди мені йти? – Туди. До побачення".

Однак рішення прийшло само дуже скоро: біля однієї хати край дороги стояла розкладка з помідорами, кавунами та динями. Купити там щось і спробувати зав'язати бесіду – це вже реальний варіант.

Тут треба розповісти про один локальний феномен: коли їдеш по трасі від Задару до Масленицького мосту, то десь від Поличника до Поседарє бачиш придорожні лотки з фруктами-овочами, над більшістю з яких вивішено хорватський прапор. Спочатку думав, що це стихійний вияв місцевого патріотизму (бо ж по регіону прокотилася війна, тому місцеві про неї не з телевізора знають), але вже в Ісламі Грчкі прийшов до інших висновків. Скоріш за все, торговці-хорвати так позначають себе в цьому регіоні зі змішаним населенням, по типу "купуй у хорвата". Сербам, мабуть, хорватські прапори вивішувати релігія не дозволяє або загроза репресій за несанкціоноване використання національної символіки з боку хорватських співгромадян. Така собі виходить нецінова конкуренція.

Отже власницею торгової точки була жінка близько 55 років.

Купив у неї кіло помідорів та кавун і, скориставшись ввічливостю до клієнта, почав розпитувати. Біля лотка сиділи (такий собі соціальний простір на стільцях) ще 4 жінки 50-60 років, розмова йшла часом і за їхньої участі.


Мої співрозмовниці


Я: Ви серби?

С: Що? (повторюю) Так. (говорить і дивиться трохи напружено)

Я: Я турист, сам з України. Відпочиваємо на морі з родиною. Читав про це село, й що до нього частина сербських мешканців повернулася. Захотів побачити на власні очі, поговорити з людьми.

С: (вже без напруги) А, добре, зрозуміло.

Я: Скажіть, будь ласка, Ви повернулися сюди після війни, будинки ж були зруйновані?

С: Так, ми повернулися сюди: я в 2013 році, а он вона (показує на іншу жінку) в 2012.

Я: Це тому, що якісь зміни в хорватській політиці стались?

С: Так, змінився політичний клімат, більш лояльніше до нас.

Я: Ці будинки – відновлені довоєнні чи побудовані заново?

С: Є відновлені (показує на будинок з написами "prodano HV" й іншими). Є нові.

Я: А ці написи – "продано хорвату" і так далі – там хорвати зараз мешкають?

С: Ні (посміхається), це ось її (жінки, що тут сидить) будинок.

З її дозволу роблю фотографію.


"Продано хорватським військом", "Купив хорват" (Фотографію зроблено за згодою власниці)


Я: Будинки відновлено за кошти США та ЄС?

С: Так.

Я: А які відносини з навколишніми хорватами? Ви з ними спілкуєтесь?

С: Ну... так, не дуже. Є доброзичливі люди і серед хорватів, з ними якось спілкуємось.

Я: На роботу сербів не хочуть брати?

С: Так, тому ми тут займаємось сільським господарством, цим і заробляємо тільки.

Я: Ви цілий рік тут живете чи тільки влітку?

С: Ні, цілий рік. Постійно тут живемо.

Я: А як сербська молодь, не їде сюди?

С: Ні, молодь не хоче зовсім сюди повертатися. Я з чоловіком повернулася, а троє моїх синів не хочуть зовсім. Двоє в Сербії, а один у Франції.

Я: А у сербської молоді місцевого походження є хорватське громадянство [незважаючи, що не живуть в Хорватії]?

С: Так, є, звичайно.

Я: Це дає право працювати в ЄС?

С: Так.

Я: Люди звідси всі тікали в Сербію чи і в Боснію... в Республіку Сербську в БіГ?

С: Ні, з Боснії тут нікого немає, отам (показує вдалечінь на схід) поселили деяких хорватів з Боснії в селі, а у нас тут всі, хто тут жив до війни.

Я: Я мав на увазі, що ви під час війни звідси втікали в Сербію чи в Боснію... Республіку Сербську в БіГ, також?

С: А... так, в більшості в Сербію, але дехто і в БіГ, в сербську частину.


С: Так.

Я: Ви повернулись з економічних причин чи тому, що тут Ваша батьківщина?

С: Так, я тут народилась, діди-прадіди поколіннями жили…

Я: Тобто в Сербії, у Воєводині, де Ви жили, у Вас була робота, отже такої потреби повертатись не було?

С: А, так. Робота була, повернулась, бо це моє рідне село.

Я: А як Ви оцінюєте життя в колишній Югославії?

С: О, це була велика міцна країна, все працювало. Я ось працювала в Задарі. Роботи всім вистачало. Ти працював 8 годин чи менше (?) і отримував за це [достойну] зарплатню.

Я: Мені завжди дивно було як така жорстока війна розпочалася. Скажіть, до війни [і заворушень перед нею], які були відносини з місцевими хорватами?

С: О, прекрасні відносини! Це все політичні інтриги. Західні країни, Німеччина, вони вклали гроші в те, щоб роздмухати цю ситуацію.

Я: Тобто до війни [і періоду безпосередньо перед нею] ніяких проблем, «тертя» з хорватами не було?

С: Так.

Я: В принципі, що казати: мені самому дивно як у нас в Україні [на Сході] було розпалено таку ворожнечу і війну.

С: Це все західна політика, дії США…

Я: У нас, як почалася війна, економічна ситуація погіршилась і – за різними оцінками, бо точно ніхто не знає – від 2 до 4 мільйонів українців працює тепер закордоном. Переважно в Польщі, Чехії, Німеччині, Італії.

С: Я в Італії працювала з однією жінкою з України, в Італії дуже багато українців.

Я: Але найбільше все ж таки в Польщі: 1-2 мільйони. В Хорватію також їдуть: минулого року було 5 тисяч, а цього року – 10 тисяч, бо збільшили квоту.

С: (дивується) Тобто у вас ще гірше ніж тут?

Я: Так, після початку війни рівень життя значно погіршився. Тому ось люди і їдуть з України. Спочатку суто на заробіток, а потім багато хто намагається залишитися і забрати родину. Я ось сам поїхав в Чехію працювати програмістом, спочатку на рік, а там подивимось.

С: О, у нас теж люди їдуть. Мій син в Сербії також програміст (?), але немає досвіду, пішов в лікарню працювати, але там теж ніхто не вчить, [начальниця] каже: «У мене немає часу».

Я: Так, з [нормальною] роботою всюди важко.

С: Тому і їдуть…

Я: А їдуть лише в ЄС чи і в Канаду, США, Австралію?

С: І туди також. Ось вона (показує на жінку 60+ років з ідеальними зубами, що робить її схожою мені на «німецьку пенсіонерку»; це її будинок "продано хорватським військом / купив хорват") жила в Австралії, а потім повернулась сюди.

А ось отам (показує на церкву вдалині) церква, відновлена на зібрані сербами зі всього світу кошти.


Ця сама церква вдалині


Я: Вона була пошкоджена під час війни?

С: Так.

Я: А тут вам не надходить ні яка допомога від сербів з Австралії, Канади чи ще звідки? На відбудову і таке інше?

С: Ми нічого цього не бачимо. Може, кудись вони гроші і збирають [в фонди], але до нас вони не доходять.

Я: У нас теж корупція є страшною проблемою.

С: Всюди так [в наших країнах], тому люди звідси і їдуть закордон.

Я: У Вас тут досить непросте життя, тому я бажаю Вам всього найкращого.

С: Так, дякую! До побачення!

Я: До побачення!


***


Ось ще телепередача про Іслам Грчкі, місцеві люди також розповідають про історію та сучасність цих місць:




Попрощавшись, попрямував далі вулицею на південний схід. Село тут вже починає закінчуватися, обжитих хат стає менше.



Знов-таки звертаю увагу на "жахливу дорогу, знищену танками, яку 30 років ніхто не ремонтував" ©

Та сама церква, на відновлення якої збирала гроші сербська діаспора, але тепер трохи ближче


Вже вдома дізнався, що це церква Св. Іллі в сусідньому селі Доньі Кашич (Donji Kašić). Під час бойових дій (або вже після них під час "тріумфу переможців") церкву дійсно було серйожно пошкоджено.

На кадрах цієї кінохроники 1994 року відно церкву Св. Іллі в Доньі Кашичі, сплюндроване кладовище біля неї, башту Янковича, закинуті пошкоджені будинки в Ісламі Грчкі та Кашичі. До речі, там можна побачити як в дійсності виглядала розбита танками дорога: Stradanja Srba sa Ravnih Kotara 22. januara 1993. godine (akcija „Maslenica“) – Filmska arhiva VERITAS


Час повертати назад, бо до зупинки автобусу ще півтори години йти. З цього моменту напрямок руху (і види на фотографіях) змінюється з південно-східного на північно-західний

Зарості кропу і бур'яни


Повертаюся знов до своїх співрозмовниць

Трапляються й такі "скромні хатки"

Місцеві мешканки та будинок-привид

У дворі садиби

Залишки хорватських графіті часів війни: написи Za dom spremni, хорватські прапори та U-символіка
(Фотографію зроблено за згодою власників)




Плантація помідорів

Згадка про колишню хату


Повертаюся до того місця, де мене висадили хлопці, проходжу повз башту Янковича. Поруч з нею знаходиться побудована в 1675 році "янковичева церква" Св. Георгія (Джурджа).


Місце біля церкви для якихось зборів та обговорень, мабуть


Надгробок Никанора Ракетича (1856-1926?), що його своєму куму поставили Урош і Бошко Десніца (нащадки роду Янковичів; Урош – батько Владана Десніци)



Церква Св. Георгія (Джурджа)

Щось на вечір равлики розійшлися


Коти-серби





Де-не-де бачиш "скелети" складених з каміння старих, "історичних", будинків. Мабуть власники вирішили їх не відновлювати, а будувати вже нові сучасні


Плантація оливкових дерев

Гори Велебіт на півночі видно звідусіль в Ісламі Грчкі


Вид на південь. Равні Котари

В "селі-привиді" є вуличне освітлення

"Мала Каліфорнія": так в благодатні для села 1980-ті Іслам Грчкі називали за родючі землі та середземноморський клімат, що дозволяє збирати два врожаї за рік



Судячи з хорватського прапору, Іслам Латинскі почав із заходу проникати в Іслам Грчкі

Символічно: хорватський прапор і напис продаємо землю

Дикий кріп. Наскільки зрозумів, в Далмації його ніхто на городі не вирощує, ходять обривати листя-гілочки в поле, де потім бачиш одні голі стовбури з "парасольками"суцвіть

Цьому вже недовго залишилося

Дуже сувора зупинка


Закат Ислама ©

Іслам латинського та грецького обрядів ©


Велебіт та Новіградське море на горизонті

Напис-артефакт "HV": власники-хорвати, мабуть, вирішили зберегли на пам'ять про повернення села Хорватії

В Ісламі Латинскі закинутих будинків не побачиш, навіть дорога стає новою-відремонтованою. Хоч щодо дороги справа, можливо, в тому, шо Іслам Латинскі належить до муніципалітету Поседарє, а Іслам Грчкі – до Бенковацу


Футбольний стадіон в Ісламі Латинскі


Хорватська берегова варта із засідки стереже Іслам Латинскі від четника

До автобусної зупинки поспішав як на побачення, бо перспектива ночувати посеред поля чи випробовувати долю з автостопом до Селіне якось зовсім не приваблювала




Мітки:
Місцеположення: Islam Grčki, Hrvatska

Comments

Post a Comment