Подорож до
Задарської жупанії було організовано майже спонтанно, тож якусь інформацію про місто Задар та регіон вдалося отримати ще вдома, а щось дізнавалися вже на місці.
В цій частині розповіді буде екскурсія Задаром (і Селіне, де ми безпосередньо відпочивали) та загальний огляд цікавих для туриста місць поблизу нього.
***
 |
| Гори Велебіт видно вже зі злітної смуги (тут і далі всі фотографії збільшуються за кліком) |
 |
| Будівля аеропорту Задара (Zračna luka Zadar) невеличка. Це найменший аеропорт, який я бачив (навіть в Іркутську більший). В цьому є великий позитив: мінімум черг і переходів |
В принципі, якихось "пасток для туриста" в Задарі та околицях майже нема. Майже: на виході з аеропорту на вас чекатимуть таксисти, що за якусь нереальну суму (ніби 300 хорватських кун = більше 40 євро) пропонують довезти 10 км до Задара. Рішуче відмовляєтесь і йдете
сюди, де сідаєте на автобус до міста. Єдине, що треба зробити: обміняйте в аеропорті (чи зніміть в банкоматі за допомогою конвертації) якусь мінімальну суму, хоч 20 євро, бо в автобусі можна заплатити лише кунами.
Задар | Zadar
Задар (хорв. Zadar, наголос на перший склад) є містом з давньою історією, що веде свій початок від поселення іллірійського племені
лібурнів під назвою Іадер, а далі як римське місто Іадера. Потім Задар був столицею візантійської феми Далмація, належав Каролінгам, хорватам, угорцям, Венеції, на короткий час – наполеонівській Франції, а потім Австро-Угорщині, Італії, Югославії та, нарешті, незалежній Хорватії.
Задар є головним містом Північної Далмації і, разом зі Сплітом (Центральна Далмація) та Дубровником (Південна Далмація), є одним з трьох найбільших міст хорватської Далмації.
В будівлі автовокзалу є безліч магазинчиків, але ціни в них часто бувають "на туриста", тому краще піти скупитися в
Spar, що знаходиться поруч.
Як на мене, Задар не дуже велике місто, тому пересувалися по ньому переважно пішки, але якщо захочете взяти таксі, то в самому місті це буде набагато вигідніше ніж в аеропорті.
 |
| Панорама житлового району Stanovi, де ми ночували у Задарі. Колоритні руїни справа інстинктивно хочеться ідентифікувати як "відгомін Югославський війн"... |
 |
| ... але насправді все буденно і нецікаво: просто якась закинута будівля, схоже, що навіть недобудована |
 |
| Тут в перший раз зіткнувся зі специфічною місцевою технологією: використання замість бетонних плит в якості перекриття цегли з армуючою сіткою |
 |
| Ось як виглядає така тільки-но побудована цегляна стеля-підлога |
 |
| Пересічний Задар |
 |
| Загальне враження від "нетуристичного Задару": досить охайне, але бетонно-асфальтне, розпечене, недостатньо озеленене місто |
 |
| "Наша буря не спиняється". Графіті співдружності вболівальників Tornado Zadar |
 |
| У дворі багатоповерхівки |
 |
| Равлики рятуються від денної спеки на пожежному гідранті |
 |
| Характерною особливістю нових багатоквартирних будинків є віконниці, що повністю закривають лоджії і вікна (в деяких випадках в закритому стані виглядає як суцільна стіна). Цікаво, що в більш південних приморських містах Болгарії та в Стамбулі такого не бачив |
 |
| Ось нарешті і Адріатичне море (Jadransko more) |
 |
| Гавань, що відділяє Старе місто (Stari grad) Задара від "великої землі" |
 |
| Брама Старого міста. В XIV-XVIII ст. Задар належав Венеціанській республіці, на що вказує лев Св. Марка |
До речі, цікавий факт: Венеціанську республіку хорвати (а також серби, бошняки та чорногорці) називають
Mletačka Republika через традиційну хорватську назву Венеції – "Млеци" (
Mleci, зараз офіційно вживається Venecija).
 |
| Венеціанські стіни та башта |
 |
| Набережна Старого міста |
 |
| We all live in a Yellow Submarine... |
 |
| Ноу-хау: каміння в мішку для сміття, щоб не вивертало вітром |
 |
| Артефакти сивої давнини |
 |
| Єпископський палац |
 |
Церква святого Доната (IX ст.).
Раджу не пошкодувати грошей на вхідний квиток і зайти всередину: вмонтовані в фундамент античні колони та й сам дух сивої давнини, що працює як машина часу |
 |
| Залишки античного форуму |
 |
| Кафедральний собор Св. Анастасії |
 |
| Старе місто не лише для туристів: крім готелів, магазинів, музеїв та ресторанів є і просто житлові будинки, часто зовсім не елітні |
 |
| Приморські квартали Задара на "материку" |
 |
| Гори Велебіт добре видно й зі Старого міста |
 |
| Можна відправитися в морську подорож, наприклад, до Рієки |
 |
| Каміння вулиць настільки відполіровано ногами пішоходів, що іноді здається, що можна послизнутися |
 |
| Набережна району Арбанасі |
 |
| Джузеппе Марсан 1882. Старий італійський будинок в Арбанасі |
|
Італійці в Істрії та Далмації жили до закінчення Другої Світової війни, після чого більшість з них емігрувала до Італії. Крім Істрії за часів "першої", міжвоєнної, Югославії до Італійського королівства належав
ексклав Дзара (Zara – "Задар" італійською).
 |
| Двори "нетуристичного" Задару (район Арбанасі) |
В Задарі є пляжі,
кемпінг, готелі, великі бази відпочинку і, звичайно, житло під здачу туристам в приватному секторі. Однак (це моя суб'єктивна думка) не радив би залишатися на відпочинок саме в Задарі, краще знайти щось в містечках та селах навколо нього.
Справа в тому, що Старе місто досить невелике, щоб оглянути його, одного дня буде більше ніж достатньо. Звичайно, можна Задар використовувати як "базу", з якої вже роз'їжджати по цікавим місцям регіону (про це буде сказано нижче).
Пляжі в Арбанасі, в принципі, достатньо симпатичні через сосни та іншу рослинність на набережній; вода виглядає чистою та прозорою, мальовничий вид на острови Корнаті. Але в серпні було занадто багато людей, самі пляжі та набережна біля них засмічені (їх, звичайно, прибирають, але, мабуть, недостатньо швидко), можна натрапити на бите скло. Інфраструктура в стилі "Крим/Одеса/Затока": креветок-біляшів-кукурудзи немає, але в основному все плюс-мінус те саме, навіть іноді натрапляєш на аромати стихійного туалету (хоч, звичайно, безкоштовні вбиральні на пляжах є). В Старому місті є достатньо досить колоритних та якісних кафе-ресторанів, але вздовж пляжів Арбанасі це прості літні павільйони/шатра.
 |
| Катамарани, надувні гірки та невибагливе кафе |
 |
| Ширина пляжу невелика, тому відпочивальники розміщуються й в тіні дерев |
 |
| Аншлаг на пляжі |
На останок югославський артефакт, на який натрапили біля автовокзалу:
 |
| Як і в "Запорожці" влітку, мабуть, двигун перегрівається |
Ну а тепер вирушаймо далі.
Корнаті | Kornati
 |
| Острови Корнаті |
Равні Котари | Ravni Kotari
 |
| Панорама Равні Котари з горами Велебіт на горизонті |
 |
| Село з нетривіальною назвою Іслам Латинскі |
Масленицький міст | Maslenički most
 |
| Новська протока та Новіградське море з Масленицького мосту |
Велебіт | Velebit
 |
| Вид
зі [Старого] Масленицького моста на гори Велебіт (саме ті місця, де
знаходиться національний парк Паклениця) та Новий Масленицький міст |
Селіне і Старіград-Пакленіца | Seline i Starigrad-Paklenica
Як вже було сказано, відпочинок організувався дещо стихійно, тому місце обирали по принципу "не дуже далеко від точки прибуття (Задару)" і щоб пляж більш-менш відповідав відпочинку з дитиною. Багато місць одразу відпадало, тому що там берегова лінія являла собою вузьку смугу брил, від яких різко починалася глибина.
Нарешті, після годин сидіння за картою та гугл-фотографіями приморських містечок та сел зупини свій вибір на Селіне оскільки там є два великі миси-пляжі, сформовані нанесеним за тисячоліття річками Мала та Велика Пакленіца гравієм. Те, що поруч був національний парк Пакленіца, спершу сприймалося як такий собі бонус та потенційне місце для відвідування, але не визначальний чинник.
 |
| Панорама узбережжя Селіне |
Селіне знаходиться на березі довгої Велебітської протоки, що містить в собі (звичайно, це суб'єктивно) як позитиви, так і негативи: з одного боку, відсутність великих хвиль, іноді здається, що це не море, а велике озеро, але з іншого – досить одноманітній пейзаж на протилежному, південному, березі замість нескінченного морського горизонту. Тому я переважно милувався панорамами Велебіту.
 |
| Південний берег Велебітської затоки виглядає досить сумно: випалена сонцем трава, чагарники та невеличкі дерева. Але це ще буяння рослинності в порівнянні з островом Паг, що нагадує місцями марсіанський пейзаж |
 |
| Традиційні будиночки, що нечасто вже побачиш в Селіне, яке забудовується переважно "віллами" під здачу туристам |
 |
| Селіне вдень... |
 |
| ... та вночі |
 |
| Іноді можна побачити, як на горах лежить "ковдра" з хмар |
В нашому помешканні одразу помітили оголошення, що попереджало про необхідність замикати вікна, двері та віконниці перед тим, як піти з дому. Потім вже нам розповіли хазяїва, що це викликано особливостями місцевого клімату: тепле повітря з моря підіймається вгору, а холодне з Велебіту – донизу, тому часом виникають ураганні вітри, що навіть можуть ламати невисокі дерева. Традиційно вони трапляються у вересні, але одного разу і ми були свідками невеликої бурі.
 |
| Пляж вже є "цивілізованим" (туалети, тренажери, доріжки, кабінки), але продовжує розбудовуватися і надалі (набережна та інше) |
 |
| Глибина води біля берегу невелика, що добре для відпочинку з дітьми |
 |
| Місцева морська фауна: морські їжаки... |
 |
| Альтернативою "цивілізованому" пляжу є "дикий" в тіні дерев та кущів трохи далі |
 |
| Вхід до каньйону річки Велика Пакленіца |
 |
| Ландшафт викликає асоціації з фільмами про індіанців... |
 |
| На мисі на краю Вечко полє знаходяться руїни башти Вечка кула, яка колись контролювала прохід кораблів по Велебітській протоці. Як це часто буває, з нею пов'язана одна місцева легенда |
 |
| На жаль, у декого немає ніякої поваги до історичної пам'ятки |
 |
| Занедбані городи та сади на Вечко полє. Одного разу вдень навіть бачили там зайця |
 |
| Захід сонця над Велебітською протокою |
Далі вже починається Старіград-Пакленіца. Ми ходили туди переважно в супермаркети і кафе-морозиво, а іноді – трохи далі до невеличкого "
центру вечірнього туристичного життя" з сувенірними крамницями, виступами музикантів та кафешками-ресторанчиками.
 |
| Вечірня набережна Старіграду-Пакленіци |
Резюмуючи, Старіград-Пакленіца та особливо Селіне підійдуть тим, хто шукає тихого сімейного відпочинку у підніжжя Велебіту.
***
Також із Задару можна на автомобілі за годину дістатися
національного парку Крка, а за дві –
національного парку Плітвицькі озера. Оскільки організовував для дружини поїздку на Плітвицькі озера, то можу розповісти, як це зробити: на сайті нацпарку Плітвицькі озера купуєте заздалегідь (як мінімум, за два дні – такі правила через великий потік відвідувачів) вхідні білети, якщо взагалі вони ще є на цю дату; на сайті
автостанції Задар або ж, що навіть зручніше, на сайті
FlixBus купуєте білети туди і назад (краще брати на перший автобус туди і на останній назад щоб більше побачити); контролюєте час щоб не запізнитися на автобус. В принципі, одного дня цілком вистачає щоб побачити весь національний парк.
 |
| Національний парк Плітвицькі озера |
І, на завершення, як весь цей регіон виглядає з повітря:
 |
| Гори Велебіт, північній край Далмації |
 |
| Гори Велебіт і регіон Ліка (зліва) |
Comments
Post a Comment