Labels

Боснійсько-герцеговинська експедиція. Боснія | Bosanskohercegovačka ekspedicija. Bosna

Цю частину нашої подорожі я умовно назву "Боснія". Хоч це вже був другий день в БіГ, але буду апелювати до назв історичних регіонів: від Біхача до Баня-Луки ми їхали так званою Боснійською Крайною або ж, за більш древньою назвою, "Турецькою Хорватією", а сама історична область Боснія знаходиться на схід від ріки Врбас.


Фіолетовим позначено маршрут другого дня подорожі


 ***


Коли зранку нас почали питати про причини і витоки війни на Донбасі, довелося заглибитися в українську історію, особливо першої половини 20 століття. Було видно, як жахаються і дивуються Ніна та її родичі історіям про три великих голоди в Україні (і СРСР взагалі), про репресії та деякі інші радянські реалії епохи сталінізму. Сказав їм, що, мабуть, наймудрішим рішенням Тіто був розрив зі Сталіним. Мілан сміявся, говорив, що після спільного звільнення Белграду югославське керівництво подякувало за допомогу і швиденько відправило радянські війська до Берліну – "ви там більше потрібні".

Мілан – лікар-невропатолог, жінка – вчителька біології. За СФРЮ він декілька разів був у Франції, Італії, інших країнах Західної Європи (югославський паспорт давав право в'їзду та роботи у багатьох країнах світу). Міг дозволити собі й морські круїзи. Зрозуміло, що рівень життя (другий після НДР серед соцкраїн) і громадянських свобод був в Югославії зовсім іншим ніж в СРСР.

Джинси, 20 видів ковбаси, жуйку, югославську "стінку" та інші радянські фетиші югослави мали і за соціалізму. Вже з 1960-х років в країні спостерігався надлишок робочої сили, тому держава дозволила та організовувала трудову міграцію до ФРН й інших західноєвропейських країн. Зрозуміло, що в таких умовах ніяка "залізна завіса", виїзні візи, власний стерильний інформаційний простір та товарний дефіцит були просто неможливі.

Мілан з жінкою ностальгують за "тією" країною. Він підколює Ніну: ось вони (хорвати, особливо молодь) кажуть "то була в'язниця народів".

Сучасність оцінює нейтрально-песимістично. Каже, що порівняно з часами СФРЮ деградувала промисловість (в Баня-Луці, наприклад, був якийсь завод з виробництва устаткування для військового і цивільного зв'язку), що молодь їде масово за кордон: Німеччина, Австрія, Ірландія, Франція. В школах, до речі, найбільш популярною іноземною мовою є німецька – дається взнаки основний перспективний напрямок трудової еміграції.

Але як їм було дико чути про страшні реалії нашої історії першої половини 20 сторіччя, так і у мене певний шок був від того, як буденно Мілан розповідав, шо 70 тисяч мусульман та хорватів із Баня-Луки і околиць переселилися в ФБіГ, а на їхнє місце звідти заселилися 70 тисяч сербів. "Нас звинувачують, що руйнували мечеті. Але ж і вони руйнували церкви. Що ж хотіти, це була війна."

Він скаржиться, що бошняки-мусульмани "приватизували" назви "Боснія" та "боснійський", бо ж вони, боснійські серби, хто? Теж боснійці, жителі Боснії. А на останок додає, що "Боснія – це Югославія в мініатюрі".

Зі свого боку, їм було важко зрозуміти природу конфлікту на Донбасі. Якби ми його пояснили суто як міжетнічне протистояння "українці-росіяни", то це б вкладалося в їхні звичні схеми, а так... В решті решт, Ніна невпевнено зазначила, що, природно, в такій великій країні важко знайти консенсус між людьми різних регіонів.


Порівнюючи з БіГ, Україна дійсно величезна. Розмір різних країн Європи у співставленні з територією України (Джерело: Facebook)


Загалом, не зважаючи на явні симпатії до Росії, Мілан та його жінка з "розумінням" ставляться до нинішньої українсько-російської війни, тобто у них нема такого когнітивного дисонансу як у декого в Україні чи Росії, що "як це православні брати-слов'яни можуть ворогувати між собою". Справа, мабуть, в тому, що серби за свою історію (в тому числі і новітню) найбільше воювали не з хорватами чи навіть турками, а саме з православними слов'янами болгарами (див. "Серби і хорвати – одвічні вороги" тут). Тобто такі "православні розборки" – це нормально.

Також Мілан беззаперечно підтримує автокефалію української православної церкви (цю тему він підняв сам): каже, це ж з Києва християнство почалось і розповсюджувалось на території Русі, з Києва прийшло до Москви, а тепер вони відмовляються визнати за Києвом автокефалію, це нонсенс!

На прощання нам подарували літрову пляшку домашньої сливової ракії.




Види села Дракуліч – передмістя Баня-Луки (тут і далі фото збільшуються за кліком)


Передчуття громадянської війни

Оскільки ще в Хорватії під час розмов з місцевим населенням – і сербами, і хорватами – чув, що до конфлікту міжетнічні відносини були "ідеальними", то запитав Ніну чи відчутне було (наскільки їй це відомо від старшого покоління) наближення кризи та конфлікту в роки перед тим? Вона відповіла, що "на рівні простого народу" ніхто такого не передбачав, не відчував, все сталося зненацька, але на рівні еліт (політики, партійні і громадські діячі) ці ознаки побачили ще на початку 1980-х (певні економічні проблеми, заворушення в Косово й інше).

Це досить схоже з історією розпаду СРСР, серед населення якого також (через "неочікуваність" такого розвитку подій) були і є досить поширеними теорії змови (план Даллеса, ЦРУ, "зрадники" Горбачов, Єльцин, Кравчук і т.д.). В колишній Югославії "югоностальгуючі" аналогічно першопричиною вбачають "руку Заходу" (ФРН, США та інші).

Не треба їх вважати якимись особливо "темними і дурними": в історії є багато подібних прикладів, коли зміни та нові реалії захоплюють людей зненацька. Як найбільш відомий приклад можна згадати "Легенду про удар ножем у спину" у Веймарській Німеччині.



Виявляється, боснійські серби теж люблять вишиванки і вважають їх ледь не національною святинею. І не лише серби: Зміянська вишивка (Змијањски вез) навіть занесена до культурної спадщини ЮНЕСКО.



Магазин знаходиться біля центральної площі (Trg srpskih vladara) Баня-Луки



Центральна площа міста з собором і Банським двором вдень

Але є в Баня-Луці сувеніри й іншого сорту. На вуличній розкладці з магнітиками (види і символіка міста і Республіки Сербської, старий і молодий Тіто, його жінка Йованка), четницькими шайкачами та шубарами серед інших треш-сувенірів були футболки з Путіним-мачо (ну, це ще можна пережити, списавши на легковажність та необдуманність) і Ратко Младичем. Мене аж всього пересмикнуло.

Неприємно було таке побачити. Хоч треба зазначити, що місцевих в подібному "патріотичному одязі" ми не зустрічали, навіть на стінах якось не траплялось традиційне "Косово је Србија", лише переважно графіті, присвячені місцевому ФК "Борац".

Але заради об'єктивності треба зазначити, що схожий шок міг би статися у якогось німецького чи польського туриста в Києві від футболок із символікою "стрілецької дивізії Галичина", портретом Шухевича чи "Дякую, боже, що я не москаль".





Зараз місто жваве і доглянуте, але після війни, в кінці 1990-х, там був повний занепад і розруха.

Ніна розповідала нам, що словенці полюбляють взимку приїздити до Баня-Луки: дешево, смачно, приємно, гори поруч. Але от її однолітки, молоді загребці, до БіГ не поспішають, багато з них там ні разу й не були. Мабуть, даються взнаки старі антагонізми, до того ж, якщо не родичі, немає стимулу туди їхати.

Також, вона з легким сумом казала, що колись місто та його жителі мали більш шляхетний, вишуканий характер, але потім туди переселилося багато колишніх сільських жителів (в результаті переміщень населення в ході Боснійської війни та урбанізації), і тепер Баня-Лука "попростішала".

Раніше, до війни, в місті та його околицях жила велика хорватська громада, предки Ніниної бабусі, наприклад, приїхали з території Хорватії на будівництво залізниці за часів Австро-Угорщини і оселилися тут.


Універмаг "Боска" – пам'ятка соціалістичного модернізму.
Побудований після 6-бального землетрусу 1969 року, який завдав великої шкоди місту, в тому числі і його "історичній" частині

Йдемо до джамії Ферхадії


Джамія (мечеть) Ферхадія, побудована у 16 столітті, була знищена в 1993 році і відновлена в 2000-2010-х роках за фінансової підтримки Туреччини.


Джамія Ферхадія

Кафе і магазини навпроти Ферхадії





Біля мечеті є магазин ісламських релігійних товарів, на молитву приходять віряни, тобто вона повноцінно діюча, "жива", а не просто відновлений "для картинки" та демонстрації власної толерантності "культурно-релігійний об'єкт, що належить до світової спадщини ЮНЕСКО".


Квартали історичної забудови поруч з Ферхадією

Пам'ятник сербським поліцейським, загиблим у Боснійській війні, біля міського поліцейського управління

Такого ви ще не бачили: міні-заправка під парасолькою

Цікаво, що це за церкви з пап'є-маше? Декорації для шкільної вистави?




Далі йдемо до фортеці Кастел на березі річки Врбас.





Але перед візитом до фортеці завітаємо до одного баня-луцького пам'ятного місця: гранітна дошка з портретом дівчини та її історія (не буду переказувати, ви її самі прочитаєте). На згадку про неї сюди приносять і запалюють свічки. Така трохи наївна, але зворушлива місцева традиція. У будь-якому разі краще за численні треш-легенди для туристів в інших містах, що кому де треба потерти на пам'ятнику на щастя і таке подібне.





А тепер підемо до самої фортеці:



"Крок до Боснії" – вистава про Івана Франьо Юкича, францисканського монаха родом з Баня-Луки, якого вважають одним з перших ідеологів загальнобоснійської ідентичності


Це не надгробки, а основи лавок літнього театру, що зараз ремонтується


В цих казематах ввечері працює дуже колоритний ресторан

Ріка Врбас

Зліва у Врбас впадає невеличка річечка Црквена



Баня-Лука лежить в котловині в передгір'ях Дінарських Альп


Маленьке червоне авто – це старенький югославський мікроавтобус Zastava 850 AK.
Справа на фото вхід до місцевого критого ринку.

А ось і сам ринок. Все таке рідне...


Біля музею Республіки Сербської:
 


Партизанський пепелац

Пам'ятник Стефану Немані


Стара і нова забудова центральних кварталів:


Виглядає наче рендер. Самому навіть якось дивно

А це вже югославська класика


Біля православного Храму Христа Спасителя, що на центральній площі, знаходяться католицький костьол та українська греко-католицька церква.


Католицька церква

Пам'ятник святому на території католицької церкви

Українська греко-католицька церква Христа Царя або, в народі, "Блакитна церква"

Пам'ятник було встановлено всього за три місяці до нашого візиту


Ну, з мечетями та костьолами все зрозуміло: в довоєнній Баня-Луці були значні хорватська та мусульманська громади. Але звідки там українські греко-католики?

Про те, що в околицях Баня-Луки проживає численна українська громада, у якої є власні церкви і культурне товариство "Тарас Шевченко", нам повідомили ще напередодні Ніна та її родичі.

Більше про українську громаду в північно-західній БіГ читайте тут:

Вже збиралися рушати з Баня-Луки далі в дорогу, але тут справдилися наші найгірші очікування. Справа в тому, що ми заплатили в паркоматі за годину стоянки, думали, що вистачить (бо треба ж було поспішати щоб встигнути якось вкластися у запланований графік), але, звичайно, загулялися і, коли повернулись за дві з лишком години до авто, побачили от таке:





Місцеві нам повідомили, що треба йти до банку, заплатити штраф, зателефонувати в міську управу. Тоді прийде співробітник служби і зніме блокіратор.

Робити нічого – пішли до найближчого відділення банку платити штраф в еквіваленті 15 євро. Співробітниця банку виявилася співчутливою, тому погодилась сама зателефонувати після оплати у міську управу (враховуючи ціни роумінгу та моє слабеньке знання сербської мови, для нас це була дійсно важлива допомога).

Співробітник паркувальної служби, що знімав нам блокіратор з колеса вже через 15 хвилин, коли дізнався, що ми українці, сказав, що його покійна мати була українка.

До речі, показовий момент: коли співробітниця банку телефонувала в міську управу, то вона сказала, що дзвонить на прохання іноземців, з якими сталася така от пригода. Коли цей співробітник паркувальної служби до нас приїхав, то він спитав, подивившись на хорватські номери: – Які ж ви іноземці? – А хто ми? Ми іноземці. – Ну, як же, ви ж з колишньої Югославії?

Хоч, насправді, мабуть, малось на увазі, що хорватами ніяка допомога в комунікації не була б потрібна.

Баня-Лука виявилась дуже приємним містом. Спочатку здалося (чи це давалася взнаки втома в кінці попереднього важкого дня?), що там досить одноманітно, забудова переважно "неісторична", але як для середнього за українськими міркам міста (185 тисяч людей, менше Білої Церкви) є дуже чистим, зеленим, доглянутим і розвиненим, комфортним для повсякденного життя. 

Наш сумний досвід зі штрафом за паркування є досить показовим: на жаль, у Києві з більшим у 20 разів (як мінімум) населенням та набагато критичнішими проблемами з рухом транспорту та стихійним паркуванням "рівень цивілізації" поки що не дійшов до таких нібито простих та некапіталомістких рішень.

В решті решт ми таки покинули Баня-Луку, прямуючи до Яйце – наступного пункту нашої подорожі.


***


Гори починаються одразу за містом і дорога йде у вузькій ущелині каньйону ріки Врбас.








Коли побачили вказівник з руїнами на горі, то не втрималися, зупинили авто і полізли на височину.





В цих місцях розумієш, чому саме гориста БіГ була головною партизанською "цитаделлю" (наприклад, станом на листопад 1942 року). Як можна було повністю підкорити і контролювати цей край, особливо взимку? Всі комунікації тут йдуть вздовж затиснутих між високими горами долин річок.



 
Врбас під нашими ногами


На околиці села побачили сімейне кладовище: всі прізвища на надгробках однакові. На них традиційно пишеться, хто встановив, наприклад, "від люблячого сина Мілана і невістки Драгіци". Ми помітили, що деякі дати мають вигляд по типу "1968-20", тобто з "відкритою" датою смерті. Це ще зрозуміло, коли батьки поставили собі надгробки поруч з могилою померлого сину з позначкою "поставлено за життя", але був варіант "від сина і невістки" – невже це такий "коштовний подарунок", який можна презентувати батькам на день народження чи якесь інше свято? Тут у нас явно стався культурний шок.





Ось десь так виглядають будівлі в пересічному сербському селі в БіГ:









Загалом, БіГ поділяється на переважно рівнинну північ (десь 1/4 території країни) та гірський південь. Саме тому за часів Римської імперії землі на півночі біля ріки Сави належали до провінції Паннонія, а основна гірська територія – до провінції Далмація. Якщо проводити паралелі з регіонами України, то найбільше БіГ схожа на Закарпаття (зі збільшеною в чотири рази площею території), тільки рівнина тут не на півдні, а на півночі.


Динарське нагір'я або Динарські Альпи (Джерело: Wikipedia.org)

Господарське використання земель в БіГ (Джерело: Perry-Castañeda Library Map Collection)


По всій Республіці Сербській ми бачили відновлені чи відремонтовані церкви, при цьому все настільки ретельно відштукатурено та пофарбовано, що не зрозуміло, де "новобуд", а де історична пам'ятка. Стиль всіх церков приблизно однаковий, я б назвав його "псевдоісторичним", тобто таким, що апелює до місцевого варіанту візантійського стилю часів розквіту середньовічних сербських держав.


Монастир Крупа на Врбасу. Ніби і якісно зроблено, але якесь воно все трохи штучне на вигляд

Саме ця церква, до речі, вирізняється серед інших сербських церков БіГ тим, що більш подібна до місцевих старих католицьких храмів в романському стилі


Біля монастиря облаштовано велику парковку, бо, вочевидь, на свята сюди з'їжджається люд зі всіх навколишніх сіл

А навкруги самі гори


 Вище за течією Врбаса починаються водосховища:




Зверніть увагу на якість дорожнього покриття: в БіГ ми ніде не бачили поганих доріг




Гідроенергетика дає 1/3 річного видобутку електроенергії в БіГ. В абсолютних цифрах це приблизно 5,5 ГВт•год, що дорівнює половині річного виробітку українських гідроелектростанцій.


Залишки сторожової вежі чи замку?


На горизонті видно гірський пролом каньйону Врбасу, звідки ми приїхали


Далі майже непомітно перетнули кордон РС з ФБіГ: невеличкий вказівник, ніби просто собі межа між опчинами (муніципалітетами). Якось навіть його запізно угледіли щоб зупинитись і сфотографувати. Як вже розповідав, в ФБіГ намагаються робити вигляд (особливо бошняки-мусульмани) , що кордон між етитетами – і самі ентитети – є чимось малозначущим.


"Братство и jединство"

Одним з сумних наслідків Дейтонської системи врегулювання стало "консервування" партійного ландшафту в БіГ майже на 30 років: якщо в Хорватії та Сербії змінювалися уряди, правлячі партії, президенти, часом – радикально і політичний курс, то в БіГ від перших не "монопольно-комуністичних" виборів при владі залишаються все ті ж самі три "племінні" партії: SDA у мусульман-бошняків, HDZ BiH у хорватів та СНСД у сербів, що є в великій мірі "мутацією" вже занадто, мабуть, "токсичної" СДС ("партією влади" часів війни), звідки прийшла більшість її, СНСД, теперішніх членів. Певну альтернативу їм являє лише SDP BiH (нащадок колишнього осередку югославської компартії в БіГ).

"Стан облоги" всередині кожної з трьох національних громад, мабуть, підтримується дуже ефективно, адже ці три партії (плюс SDP BiH) кожного разу отримують більшість на виборах. В кращих традиціях Азербайджану і Сирії, головою SDA, наприклад, зараз є Бакір Ізетбегович – син колишнього президента Республіки БіГ і голови SDA Алії Ізетбеговича. Тобто незмінні партійні клани вже навіть набувають чітких "сімейних" рис. Іноді, як в 2014 році, населенню таке приморожене статус-кво набридає і воно робить певні спроби щось істотно змінити, але поки що партійна монополія "національної" тріади SDA / HDZ BiH / СНСД+СДС впевнено тримає країну в своїх руках.

Якщо почитати новини та подивитися "творчість" деяких "політично активних громадян" в інтернеті, то створюється враження, що сьогодні-завтра почнеться нова війна, сербам краще взагалі не з'являтися в ФБіГ, а мусульманам та хорватам – в РС та етнічно "чужих" регіонах Федерації:


Бакірова Боснія. Хто готує "аскерів" для нової війни. / Міряна Касапович: Лідер бошняків хоче піддати хорватів нігерійському експерименту. Якщо бошняки і в третій раз виберуть безсовісного Комшича хорватським членом Президентства – БіГ впаде у величезну політичну кризу. / Іво Лучич: Під час конфлікту ARBiH та HVO мусульманські сили вбили 1051 хорватського цивільного (930 дорослих та 121 дитину), а в табори відвели 14.444 людей. Бакір Ізетбегович це називає "інцидентом". / Вояки 7-ї мусульманської бригади ARBiH на урочистому параді в грудні 1995 року.


"Республіка Сербська є геноцидним створінням" / "Херцег-Босна є злочинним створінням"


Загалом, для боснійських сербських, хорватських та бошняцьких політиків цілком допустимо називати опонентів "усташами", "четниками" чи "джихадистами". Бошняцькі політики люблять вживати термін "геноцидний ентитет" щодо РС.

 Саме звідси було і наше занепокоєння за стан свого авто на хорватських номерах в "нехорватських" районах БіГ.

Але хоча б поверхневий власний досвід ("інформаційна допомога" від водіїв, ніяких проблем з хорватським автомобілем, мусульмани в РС і т.д.) викликає певні сумніви в тому, що в побуті все так жахливо, як намагаються зобразити (та сконструювати) політики-копрофаги та "активні громадяни" в інтернеті.

До речі, стосовно «геноцидного ентитету». Боснійські серби дійсно були «найбільш результативними» в плані здійснення етнічних чисток, в тому числі і вбивств, а Сребреніца взагалі є екстраординарно жахливим злочином навіть для Боснійської війни. Однак навішування на якийсь народ чи автономне державне утворення (тим паче, створене в рамках Дейтонських угод) таких ярликів може мати досить сумні наслідки.

Нагадаємо про пропагандистську істерію на початку 1990-х щодо хорватів як «геноцидного народу», «усташів». Саме під соусом захисту від «[нео]усташів» було мобілізовано хорватських сербів проти Загребу і створено невизнану Республіку Сербська Крайна. Геноцидна політика усташів в Незалежній Державі Хорватія під час Другої Світової війни дійсно мала місце, але ті «історичні» усташі переважно або встигли емігрувати, або були вбиті в Бляйбурзі та інших подібних акціях. До влади в Хорватії на початку 1990-х прийшли переважно колишні представники партійної, військової та державної еліти соціалістичної Хорватії або ж дисиденти з таким самим партійно-партизанським минулим. Але старі страхи були ефективно використані та роздмухані, тому в ім’я «захисту від усташества» тепер виганяли та вбивали вже хорватів.

Аналогічно потім було і в БіГ, де сербські націоналісти називали бошняків-мусульман «турками», ототожнюючи з насиллям та утисками сербів часів панування Османської імперії, та лякали людей «джихадистами». Тобто спочатку йде демонізація та дегуманізація супротивника, а потім вже і будь-які дії проти нього легко можна пояснити формулою «або ми їх знищимо, або вони нас».

Кожен злочин здійснює не абстрактний «народ», а конкретні люди. Незважаючи на всю недосконалість та суперечливість діяльності міжнародного трибуналу в Гаазі, сам підхід покарання конкретних особистостей (керівників або ж безпосередніх виконавців) є більш продуктивним ніж покладання «колективної відповідальності» у вигляді санкцій чи контрибуцій на певний «народ» або державу.

Але, на жаль, в більшості випадків рішення Гаазького трибуналу для сербів, хорватів та бошняків-мусульман, якщо засудили «їхнього», є не актом справедливості, а «помстою» ворогів. Не буду згадувати сербські акції на підтримку Радована Караджича та Ратко Младича, згадаємо потужну кампанію в Хорватії на підтримку Анте Готовини, включно навіть з популярними піснями. В Гаазі Готовину в кінці кінців виправдали, але, якби рішення було іншим, це нічого б принципово не змінило для його хорватських прихильників. На підтвердження можна як приклад навести випадок Даріо Кордича, засудженого на 25 років за військові злочини в БіГ: на цій фотографії його прибічники тримають плакати з портретами Кордича та написами «Він врятував Середню Боснію», «Бог і хорвати», «Він є батьком Середньої Боснії» і т.д.
"Невинний у в'язниці". Ще один приклад творчості "групи підтримки" Даріо Кордича (Джерело: Facebook)


Навіть ті, хто об’єктивно визнають факт військових злочинів, можуть ставитись до засуджених військових та політиків як до таких собі «мучеників заради нації», що взяли на себе відповідальність за брудну, але необхідну роботу.

Тому, на жаль, до реального осмислення та засудження військових злочинів в БіГ ще дуже далеко.



На невеликій відстані від адміністративного кордону ФБіГ з РС знаходиться велика каменоломня, а трохи далі – грандіозний католицький комплекс. Виникає відчуття, що або каменоломню побудували спеціально для його спорудження, або місцевий власник підприємства з видобутку каміння та виробництва бетону виступив головним спонсором та підрядником.

Це справжня бетонна феєрія.


Мала "традиційна" католицька церква св. Іве...

... і вражаючий модерністський "зіккурат" св. Іоанна Хрестителя


Якщо серби та бошняки тяжіють до традиційного, "історичного" стилю при побудові нових чи відновленні зруйнованих церков та мечетей, то хорвати для католицьких храмів дуже часто використовують сміливі модерністські проекти. Найбільш яскравим зразком є, мабуть, кафедральний собор Святого Бонавентури в Баня-Луці, який, на жаль, ми не встигли відвідати.


Вхід до підземної частини

Нагадує транспортну розв'язку на Видубичах в Києві
 
Isus je bio Hrvat!
 
Вочевидь, на релігійні свята тут збирається добряче народу



Яйце | Jajce | Јајце


Столиця останніх боснійських королів, велична мальовнича фортеця, каньйони, водоспади і озера – це все старовинне місто Яйце.


Хотілося б думати, що це романтичний туман з гір, але насправді – викиди металургійного комбінату

Права частина краєвиду. Досі не можу собі пробачити, що не зробив панорамний знімок


Стара твердиня Яйце безперечно варта того, щоб стати місцем розгортання подій якогось епічного фільму. Це не бутафорський замок-діснейленд, її ще не спотворено комерціалізацією та перетворенням на "популярний туристичний об'єкт". В цих "декораціях" досі буденно мешкають люди, тому старе місто ще живе, ще остаточно не музеєфікувалося, тут шарами переплітаються різні історичні епохи, держави, культури та сучасність.


Карта міста Яйце. Старе місто знаходится між ріками Плива та Врбас


Яйце потребує для огляду хоча б одного цілого дня, але ми могли виділити для нього лише годину: вже було 5 годин вечора, долину скоро мали вкрити сутінки, а до Сараєва залишалося ще більше ніж півшляху.


Водоспад на річці Плива в тому місці, де вона впадає у Врбас




Врбас

Старі будинки терпляче чекають реконструкції...

...чи остаточного занепаду та руйнування

Мініатюрний паротяг – місцева історична пам'ятка


29-30 листопада 1943 року в Яйце проходило друге засідання AVNOJ (Антифашистського віче народного визволення Югославії), на якому було фактично визначено майбутній федеративний устрій соціалістичної Югославії.


Будинок, де проходило друге засідення AVNOJ

Зараз тут музей

Пам'ятник Моше Піяде
Зверну увагу на те, що це "югославські", а не "хорватські" ленти

Як вказано в історії пам'ятки, засідання проходило в будівлі місцевого осередку товариства "Сокіл"


AVNOJ-івська Боснія і Герцеговина

Щодо створення другої, соціалістичної, Югославії є багато міфів і суперечок. Хтось намагається показати її суто сербським витвором, новою формою нав'язання великосербської гегемонії. Інші (переважно сербські націоналісти) навпаки зображують СФРЮ як систему панування хорватів, словенців й інших "менших народів" над сербами і за рахунок сербів. Треті взагалі називають її антинаціональним комуністичним витвором, що мав на меті знищити віру, народний дух та ідентичність заради створення химерних марксистських утопій.

Однак всі ці міфологеми ніяк не пояснюють потужної підтримки комуністичного (тітовського) партизанського руху різними народами розшматованої країнами Осі королівської Югославії.

Дійсно, якщо словенські землі анексували Італія та Німеччина, то у хорватів була Незалежна Держава Хорватія, де певне місце (хоч й як "хорватам другого сорту") відводилося і мусульманам; серби ж могли гуртуватися навколо четників, що представляли собою королівську Югославію та сербський націоналізм.

Крім симпатії до "лівих" ідей, що були сильними ще за Королівства Югославії, спротиву окупантам та неприйнятті колабораційних режимів, комуністичні партизани отримали прихильність ще за свої інтернаціоналістські, "югославські" ідеї про країну, де знайдеться місце кожному, що було досить привабливо в той час як нацисти та націоналисти різних таборів вчиняли все нові й нові гекатомби.

Отже, можна вважати, що прихильність до ідеї "братства та єдності" (зазначимо, що саме це гасло, а не "побудова комунізму", стало головним девізом соціалістичної Югославії на всі роки її існування) була в деякій мірі продиктована інстинктом до самозбереження.

В рамках сербсько-хорватського компромісу ще за Королівства Югославія в 1939 році БіГ було поділено на "сербську" та "хорватську" частини. Але таке рішення зовсім не влаштовувало мусульман, які повністю ігнорувалися цією угодою; їхньою метою була територіальна єдність та неподільність територій з істотним мусульманським населенням (в ідеалі – БіГ та Санджак).

Оскільки "справедливе" та компромісне міжнаціональне розмежування з огляду на складні "історичні" територіальні претензії різних народів, змішаний етнічний склад багатьох регіонів було майже нездійсненним (крім Словенії та частково Македонії і Чорногорії), до того ж, заохочувалося саме міжнаціональне єднання, а не роз’єднання, то від виключно "національно-територіального" принципу створення республік відмовились.

За модель було взято так би мовити "національно-історичний" принцип: БіГ, Косово і Метохія, Воєводина. Якщо проводити аналогії, то на таких "національно-історичних" та "територіальних" принципах було створено АР Крим в Україні. Тобто підставою для автономії було те, що це "специфічний регіон з багатонаціональним населенням та своєю особливою історією". Хоча кримскі татари прагнули бачити в ній свою національну автономію, подібною була позиція і місцевих росіян – "автономія регіону з російською більшістю". Схожим шляхом події розвивалися і в соціалістичній БіГ, яка замість "республіки трьох братніх народів", "балканської Швейцарії", все більше сприймалась (переважно самими бошняками-мусульманами) як "національна мусульманська республіка". Логіка тут була така: якщо Сербія, Хорватія, Чорногорія, Македонія, Словенія – це республіки відповідних титульних націй, то "чия" БіГ, що надає сенс її існуванню? Не серби і хорвати ж, мабуть? В цей самий час в 1968 році мусульмани були нарешті офіційно визнані в Югославії не як конфесійна група населення, а як окрема національність, яка так і називалась – "мусульмани" (Muslimani – з великої букви M на відміну від muslimani, що означає конфесійну належність).

Серби і хорвати, однак, з таким трактуванням "національної сутності" БіГ були категорично не згодні. 

Поки КПЮ мала силу та існували "братерство і єдність", національні питання стояли не так жорстко, три народи жили і працювали разом, широко розповсюдженими були міжетнічні шлюби. Але занепад та поразка комуністичної ідеології в 1980-ті роки призвели до піднесення нових-старих націоналістичних ідей, що радикально загострило питання про "національний характер" БіГ.

Що сталося далі – про це було вже сказано в "Боснійській війні" в розповіді про перший день подорожі.



Махальська джамія
Із коментарів до роману Меши Селімовича "Дервіш і смерть": "Традиційні "народні" мечеті в сараєвських кварталах – махалах мають специфічну впізнавану архітектуру, тому цей стиль описують узагальненим епітетом "махальська мечеть". Такі споруди переважно квадратні з шістнадцятьма вікнами, білені, як звичайні житлові будинки, дуже просто оздоблені, завжди із дерев'яними мінаретами."


Храм Мітри?!


Дійсно, в Яйце знаходиться храм Мітри (мітреум) часів Римської імперії, його випадково розкопали під час спорудження житлового будинку в 1931 роцу. Знаходиться він біля супермаркету "Crvena Jabuka" (карта). На жаль, часу у нас було обмаль, тому цього разу його ми не побачили.




Ще один історичний об'єкт, пов'язаний з перебуванням Тіто в Яйце в листопаді 1943 року



Одна з варіацій гербу Боснійського королівства Котроманичів над входом у цитадель


Хоч була неділя і ще залишалося півгодини до шостої вечора, але вхід до цитаделі та музеїв вже було зачинено, туристичні крамниці сувенирів також не подавали ознак життя. Можливо, в цю осінню пору, коли рано темнішає, "туристичний день" в Яйце теж стає коротшим?


Справа від цього супермаркету і знаходиться храм Мітри



Автентичний, але закинутий будинок

Автентичні сліди від куль

Зазирнули у двір до мешканців Старого міста

Знов "поздрав" з 1992-1995

Любов... Почуття... ("Леона, є6@+ь всесвіт, люблю тебе!")

Десь звідти ми приїхали




В цьому й інших подібних будинках досить буденно живуть собі люди біля стін старовинної фортеці


Галерея у відновленому історичному будинку



Оборона Яйце в червні-жовтні 1992 року була останньою спільною операцією ARBiH та HVO перед вибухом мусульмано-хорватського конфлікту (детальніше тут) в січні 1993 року. Розташовані поруч (але все ж таки окремо) меморіали загиблим хорватським та мусульманським воякам є вшануванням цього "братерства по зброї".


Мечеть біля мусульманського військового меморіалу

"Меморіал на вшанування захисників Яйце та батьківщини. 1992-1995"


Прапори Республіки БіГ, БіГ та міста Яйце

Хорватський меморіал. Прапори Херцег-Босни, БіГ та HVO

"Буде жити вічно, хто загинув достойно"


Декомунізація? Ні, не чули. Будинок на вулиці Маршала Тіто

Що ж, вже час їхати, тому йдемо до брами

Всюди, мабуть, є така традиція і такий міст



Травник | Travnik | Травник


Травник було включено до маршруту як таке ж старовинне і цікаве (ну може менш мальовниче) місто як Яйце. Але дісталися його, коли навкруги була справжня ніч. Тому залишалося лише повечеряти та трохи прогулятися центральними вулицями.


Колишній керівник КПЮ Антун Маврак, як і багато інших комуністичних іммігрантів в СРСР, загинув під час Великого терору 1937-1938 років

Догризає безпорадного туриста

Пам'ятник Іво Андричу, письменнику, лауреату Нобелівської премії з літератури 1961 року, автору "Мосту на Дрині", що народився у Травнику


В центрі міста мечеті перемежовуються з характерною "австро-угорською" архітектурою

Це вже третій "музейний" паровоз, який бачили в БіГ (перші два були в Баня-Луці та Яйце)

Нетривіальна скульптура матері, що годує груддю дитину


Посеред міста протікає річка Лашва. Вона невеличка і маловодна в цю пору року. Така собі охайна канавка між кам'яних стінок променаду на "набережній".


***


Наш маршрут було прокладено через Травник–Вітез–Бусовачу–Киселяк, щоб побачити (хоча б з вікна автомобіля) Лашванську долину – хорватський анклав в Середній Боснії, місце одних з найбільш запеклих боїв в 1993 році під час Хорватсько-мусульманської війни.

На цій етнічній карті (на основі даних перепису 1991 року) переважно хорватські опчини (муніципалітети) Нови Травник, Вітез, Бусовача, Киселяк, Крешево розташовані саме в долині річки Лашви.


Джерело: Wikipedia.org: Demographic history of Bosnia and Herzegovina


Оскільки на дворі вже була нічна пітьма, то побачити можна було лише освітлені частини містечок та селищ вздовж траси, отже зовсім небагато.

Сама Лашванська долина вздовж траси щільно заселена та забудована. Одне містечко переходить в інше, спочатку ти в'їзжаєш у забудову, а лише через кілометр з'являється вказівник з назвою населенного пункту. Припускаю, що така розбудова почалася тут після війни (можливо, сюди переселялися хорвати з "мусульманських" районів Середньої Боснії?), а вказівники та офіційні межі міст ще досі відображують довоєнні реалії.

Єдний відносно великий розрив в забудові був між Вітезом та Бусовачею, де гори підходять майже впритул до річки Лашви. 

Бачили біля траси багато майстерень, СТО, складів. Отже якась робота та економічна активність там є.

Багато військових меморіалів HVO, католицькі церкви, хорватські (херцег-босанські) прапори; державний прапор БіГ та мечеті побачили лише вже десь за Киселяком.

Один характерний момент чітко вказує на те, що хорватська Лашванська долина пережила свого часу тяжку облогу та оборону, а зараз теж не збирається розчинятися в ФБіГ: на горах, що з двох боків оточують долину, встановлено величезні хрести, що світяться вночі. Такі собі неофіційні межові стовпи.


Якість фотографії, звичайно, ніяка, але видно світло від величезного хреста на горі. Хрест з протилежного боку долини відобразився у боковому дзеркалі


***


За півтори години до півночі ми нарешті в'їхали через Ілиджу в Сараєво, трохи поблукавши його проспектами та вулицями, доки не дісталися місця ночівлі.




Боснійсько-герцеговинська експедиція | Bosanskohercegovačka ekspedicija           

(Жовтень 2019 | Oktobar 2019)

Анабасіс | Anabasis

Боснія | Bosna

Сараєво і Герцеговина | Sarajevo i Hercegovina

Катабасіс | Katabasis

Мітки:

Comments

Post a Comment