 |
Національний парк Пакленіца: каньйони річок Велика Пакленіца (зліва) та Мала Пакленіца (справа).
(Джерело: mapy.cz) |
Оскільки ми відпочивали в
Селіне безпосередньо поруч з національним парком, не відвідати його було просто неприпустимим. Отже, одного дня, прокинувшись із сонцем о шостій ранку, вирушили в подорож каньйоном річки Велика Пакленіца.
 |
Каньйон річки Велика Пакленіца. Вид з берега Велебітської затоки
(тут і далі всі зображення збільшуються за кліком) |
Наш маршрут почався від місцевості
Шкилічи (Škiljići) в Селіне. На відміну від переважно нової, побудованої "під туриста" приморської частини Селіне та Старіграду-Пакленіци, в Шкилічах можна побачити "автентичні" далматинські будинки та споруди.
Від Шкилічей починається "інформаційно-просвітницька стежка": низка стендів та плакатів розповідають про історію та природу Північної Далмації, Велебіту та національного парку Пакленіца. Нагадую, що всі зображення збільшуються за кліком, тому можна прочитати текст у повнорозмірній версії.
Плакат №3 чомусь побачити та сфотографувати не вдалось.
 |
| Вид на Велебітську затоку з "освітньої стежки" |
 |
| Фрагмент карти маршрутів в нацпарку. На момент, коли було зроблено фото, здавалося, що цього шматка карти буде досить для орієнтування на всяк випадок, але в результаті ми дійшли ще далі на північ |
 |
| Ранкове сонце ще не потрапило всередину каньйону |
 |
| Вдало замасковане господарське приміщення нацпарку |
 |
| Вздовж річки Велика Пакленіца ще в середині 20 століття ходили "каравани" з узбережжя у внутрішні райони (область Ліка). Стандартний шлях в один бік тривав два дні |
 |
| Старий водяний млин. Спочатку думав, що бетонна половина даху - це наслідки сучасного "ремонту", але виявляється, що дана інновація з'явилася в Північній Далмації на початку 20 ст. у зв'язку з поширенням бетону |
 |
| Жолоби, якими вода подавалася на жорна |
 |
| Жорна |
Огляд місцевості за годинниковою стрілкою з півдня на північ:
 |
| Вид на Селіне |
 |
| Мис на стику між Селіне та Старіградом-Пакленіцею |
 |
| Старіград-Пакленіца. В морі, з правого краю, видно два острівці |
 |
| Вхід до каньйону річки Велика Пакленіца |
 |
| Тепер все разом на панорамі |
 |
| Історичні об'єкти, які можна побачити з оглядового майданчика |
 |
| А колись тут на горі сиділа сторожа торгового шляху |
 |
| Традиційні агрокультури Південного Велебіту |
 |
| Скотарство в Південному Велебіті |
 |
| Традиційний народний промисел: витоплювання деревинної смоли (paklina), що й дала ім'я річкам Велика та Мала Пакленіца і, відповідно, нацпарку |
 |
| Стрімкі скелі приваблюють альпіністів, тут є багато трас як для професіоналів, так і для зовсім новачків, навіть дітей |
В 2 км від входу в національний парк знаходиться вирублений у скелі здоровенний
бункер часів соціалістичної Югославії. Зараз його пристосували під виставкові та конференційні зали. Ну і, звичайно ж, магазинчик з сувенірами.
 |
| Входи до бункеру |
 |
| Чесно кажучи, я був розчарований: очікував побачити щось таємниче, колишній режимний військовий об'єкт з пофарбованими дешевою масляною фарбою бетонними стінами, купою дротів та труб вздовж них. А в результаті потрапив ніби в підземний паркінг чи технічні приміщення якогось супермаркету |
 |
| Виставка фотографій місцевої природи в залі бункеру |
Як можу судити з побаченого, зазвичай туристи від бункера, до якого можна доїхати на авто, йдуть десь ще кілометр вгору каньйоном, а потім повертають назад. Тому основна туристична інфраструктура, в тому числі "стежка
Віннету" (деякі фільми
знімалася саме тут) зосереджена на цьому відрізку.
Що ж, йдемо далі вздовж затиснутої між скель річки. До речі, про річку: насправді, десь
аж до цього місця ви не побачите в ній води, лише сухе каміння. Наскільки розумію, всю воду забирають для забезпечення туристичних Селіне та Старіграду-Пакленіци, і своїм руслом в море річка тече лише під час великих злив чи танення снігу навесні.
 |
| На території нацпарку багато печер і, можливо, на цій скелі видно вхід до однієї з них |
 |
| На більшій частині маршруту дорога облаштована і цілком комфортна для пішого туриста. А от в старі часи люди і в'ючні тварини йшли часто просто по камінню вздовж річки |
Вздовж туристичного маршруту є декілька кафе-корчм, де можна перекусити та відпочити. Ціни, звичайно, "туристичні", тому, як не хочете витрачатися, беріть їжу з собою. Питну воду можна набрати з декількох джерел. Також є як мінімум три запруди, де глибина достатня щоб окунутися для відновлення бадьорості і готовності йти далі.
 |
| Чим далі на північ, тим ширше стає каньйон, але скелясті схили залишаються так само стрімкими |
 |
| За гірським пасмом вдалині знаходиться вже область Ліка |
 |
| Букові праліси |
Ось ми і дісталися найвіддаленішої точки нашого маршруту - гірського хутора
Паричі (Parići), де є садиби Раміча дворі (
Ramića Dvori) та Іванчев дом (
Ivančev dom), в яких можна залишитися на вечерю та ночівлю.
В цьому місці каньйон розкривається в широку котловину, ось її огляд проти часової стрілки:
 |
| Каньйон і дорога до моря |
 |
| Десь там вдалині знаходиться виток річки Велика Пакленіца |
 |
| За цими горами знаходиться область Ліка |
В старі часи по дорозі в Ліку чи звідти люди зупинялися на ночівлю саме в цих місцях, а на наступний день йшли далі. Мені самому дуже хотілося б вперше в житті пішки перейти гори (хай і такі відносно неширокі) й дістатися
Медака на тому боці. В принципі, якщо встати засвіт, то можна встигнути до заходу сонця, а вже там переночувати. Можливо, наступного разу.
Що ж, треба йти назад щоб встигнути повернутися до Селіне доки не зайшло сонце.
 |
| Ось і сама річка Велика Пакленіца |
 |
| Скелі ще довго будуть виблискувати білим в променях сонця, а в каньйоні вже вечерні сутінки |
 |
| Схема трас альпіністських маршрутів на горі Аніца кук - найбільш популярної серед скелелазів |
 |
| Мабуть, найбільш вузьке місце каньйону |
Поблизу входу до національного парку Пакленіца знаходиться хутір
Марасовичи (Marasovići) - щось середнє між етнографічним музеєм та туристичним комплексом. Тут збереглися в більш-менш оригінальному вигляді характерні для даного регіону будинки.
 |
| Міріла – пам'ятні камені, свого роду "дублюючі" надгробки, які ставили в специфічному місці - на півшляху від гірських пасовищ до кладовища, яке зазвичай було в селах на березі моря |
Як ми перевірили на власному досвіді,
пройти пішки всю туристичну стежку каньйоном Великої Пакленіци (туди і назад приблизно 20 км) цілком під силу навіть 6-річній дитині, тому, якщо будете відпочивати в цих місцях і любите гори, раджу обов'язково відвідати національний парк Пакленіца. Звичайно, довжину маршруту варто коригувати під свої сили. Також треба зазначити, що ми йшли лише основною стежкою до хутора Паричі, але є й інші маршрути, наприклад, до печери
Маніта печ (Manita peć).
Comments
Post a Comment