Хорватський президент Франьо Туджман про югославського президента Йосипа Броза Тіта – Тітоїст проти тітоїста | Hrvatski predsjednik Franjo Tuđman o jugoslavenskom predsjedniku Josipu Brozu Titu – Titoist protiv titoizma

Франьо Туджман зі своєю книгою "Rat protiv rata: partizanski rat u prošlosti i budućnosti" ("Війна проти війни: партизанська війна у минулому та майбутньому"), 1958 рік
(Джерело: https://www.tudjman.hr/galerija-fotografija)

Na hrvatskom jeziku:

Večernji list: Hrvatski predsjednik Franjo Tuđman o jugoslavenskom predsjedniku Josipu Brozu Titu – Titoist protiv titoizma



Українською мовою:
(в процесі перекладу, буде доповнюватися)


[...]

Інституалізований "хорватський антифашизм"

Треба зазначити, що в цей час, в кінці грудня 1990 року, було прийнято нову, «різдвяну», Конституцію Республіки Хорватія. В її історичних основах [державності] наведено, що хорватський народ свою тисячорічну самобутність та державність впродовж історії проявляв в різних виявах. У зв’язку з хорватськими державотворними ідеями під час та після Другої світової війни в історичних основах нової конституції наведено, що нею проголошувалося «у встановленні основ державної суверенності (...) висловленої на противагу проголошенню Незалежної Держави Хорватії (1941) та рішеннями Крайової антифашистської ради народного визволення Хорватії (1943), а потім в Конституції Народної Республіки Хорватії (1947) і після того в конституціях Соціалістичної Республіки Хорватії (1963-1990)». І критики Туджмана потім будуть наводити, що сучасна хорватська держава таким формулюванням преамбули конституції «абсолютно відмежувалась» від усташської НДХ.

В кінці березня 1991 року Сабор Хорватської Республіки прийняв й Закон про свята та неробочі дні в Республіці Хорватія. Разом з Новим роком і релігійними святами та неробочими днями як свята були визначені 1 травня як Свято праці, 30 травня як День державності (на відзнаку першого засідання багатопартійного скликання Хорватського сабору 1990 року) і 22 червня як День антифашистської боротьби. Цим самим законом 27 липня перестало бути святковим днем. Таким чином було відмінено колишнє свято Дня повстання народу Хорватії, що святкувався 27 липня. В офіційній інтерпретації часів соціалістичної Югославії того дня 1941 року почалося «масове народне повстання» в Ліці, коли партизанські загони і народ із Донi Лапаца, під керівництвом комуністів, билися з силами НДХ та взяли місто Срб. Нове свято, День антифашистської боротьби, треба було святкувати 22 червня, бо того дня 1941 року в селі Жабно біля Сисака за рішенням Окружного комітету Комуністичної партії Хорватії (КПХ) Сисака було створено Сисакський партизанський загін, перший такий загін в Хорватії. Так в Республіці Хорватія було інституалізовано творіння, що зветься «хорватський антифашизм», який полягав в тому, що югославський («AVNOJ-евський») масштаб зведено до хорватського («ZAVNOH-овського»), в той час як революційну комуністичну складову було відсунуто на другий план на користь «антифашизму» як епохальної позитивної цінності. Можна б було сказати, що то була своєрідна «перемога» того, що Туджман відстоював ще тоді, коли, як офіцер ЮНА та директор Інституту історії робітничого руху, досліджував та писав про Другу світову війну.

[...]

Одночасно «і революційна, і консервативна» 

Туджман і ХДС свою владу підтвердили на президентських та парламентських виборах, що пройшли на початку серпня 1992 року. В передвиборчих промовах на початку літа того року, а також і після того, Туджман проголосив ХДС центральною політичною партією хорватського народу. Центральною не лише через її роль в отриманні незалежності та керівництві Хорватією, а через переконання, що саме ХДС уособлює всі найкращі якості політиків та партій хорватського минулого. Так Туджман проголошував, що ХДС є «центральна партія, народна партія, загальнонародна, загальнохорватська партія», а її програма в одночасно є «і революційна, і консервативна».

ХДC, згідно Туджману, об’єднала хорватський народ, від хорватської державотворчої правиці, «ніяк не проусташської правиці, але державотворчої правиці», до «хорватської лівиці», до якої належать учасники «антифашистського руху», тобто визначні комуністи та тітовські партизани. У такій туджманівській інтерпретації сучасна Хорватія зі своєї історії мала «прийняти» все те, що є «позитивне», а відмежуватися від всього того, що є «негативне». Так у промові в липні 1992 року Туджман заявив: «Один з лідерів опозиції сказав, що Туджман трохи змішав фашизм, усташів, трохи комунізм, вважаючи, що він щось створив. Створив, створив з вами, з Хорватською демократичною співдружністю Хорватію! (...) Але нічого механічно не змішували, але від всього взяли те, що є позитивне, а відкинули те, що є негативне і створили Хорватську демократичну співдружність як хорватський народний рух, який привів до Хорватії і який є сьогодні головною хорватською партією». У іншій промові того періоду Туджман вказав, що ХДС перша заявила, що хорватський народ хоче свою державу, і ті були ідеалістами, які її хотіли створити через НДХ. Але ХДС також казала, що має відкинути зв’язок НДХ з фашизмом і злочинами, які та держава вчинила. В той самий час ХДС визнає заслуги хорватських комуністів, які зробили можливим те, що до складу Хорватії увійшли Істрія, Рієка, Задар, адріатичні острови та Меджумурє. ХДС від тих рухів взяла позитивні складові, тобто провела примирення хорватського народу, бо лише так могла постати самостійна Хорватія. Туджман намагався пояснити, яким чином ХДС прийняла «позитивні», а відкинула «негативні» моменти хорватської історії: «Взяли від старчевичанства всехорватство та хорватське державотворення, але відкинули нерозсудливість. З радичівщини від ХСП взяли селянсько-робітничу програму, миротворне республіканство, але й відкинули пасивне перекладання на інших рішень щодо долі Хорватії. Взяли від хорватської лівиці те, що мала, як складова частина хорватського політичного життя, позитивне. Лівиця мала на своїх прапорах написане право хорватського народу на самовизначення і право на свої державу. Але відкинули все, що є хибним з міжнародного комунізму і все пекло комунізму, що нам та лівиця принесла в соціалістичну добу».

Розглядаючи себе та свою партію втіленням «позитивних» традицій хорватської історії, Туджман, за потреби, міг критикувати політичних супротивників – на лівиці чи на правиці, звинувачуючи їх, що, на відміну від ХДС, перейняли «негативні» складові хорватської історії. В передвиборчій кампанії президентських та парламентських виборів влітку 1992 року Туджман багато разів звертав свою критику на Хорватську партію права (ХПП), яку тоді очолював Доброслав Парага. Та партія від 1990 року працювала на створення своїх військових формувань, Хорватських оборонних сил (HOS), які часто користувалися усташською символікою, а «праві» 10 квітня 1992 року посеред Загребу організували святкування 51-ї річниці проголошення НДХ. Парага критикував Туджмана як колишнього комуністичного генерала, який проводить «м’яку» політику щодо повсталих сербів та міжнародної спільноти. В одній передвиборчій промові в кінці липня 1992 року Парага заявив: «Кажу вам, що не можемо зректися наших символів, наших традицій, нашої історії. Що нам пропонує Франьо Туджман? Пропонує нам своє червоне минуле! А хоче, щоб ми зреклися нашого героїчного минулого, наших традицій, десятиквітневої революції, коли показали себе вже перед цілим світом, і світ нас мав визнати як державотворчий народ. Тому бреше Франьо як каже: «Хорвати не мали 900 років своєї держави». Ні, ми не такий нездатний народ, створив Поглавник Незалежної Держави Хорватії д-р Анте Павелич, і як йому [Туджману] до примирення, хай поверне його [Павелича] кістки назад, але йому не до примирення, а до його комуністичної брехливої історії. Ми не зречемося наших дідів, наших матерів, наших батьків, не дозволимо, ні Белграду, ні Туджману, плювати на кістки наших лицарів, наших борців. Вони нам забороняють і пісні, бо їх дратує, що не йдуть з їхніми партизанськими, тітовськими, піснями на боротьбу, що вже співають ті правильні пісні, ті усташські: «Ось йде зоря, ось йде день, ось йде Юре і Бобан», «Дріну перейдемо і Сербію запалимо»! То є дух хорватського борця, який сьогодні гине з іменем Поглавника на вустах, зі словами Незалежної Держави Хорватії, який не боявся вже і минулого року, коли керівництво і Туджман не визнавали, що Хорватія буде атакована, наші добровольці HOS-у чіпляли на правий рукав «Za dom spremni», і ми кажемо тоді і зараз, хто не готовий [встати] за батьківщину, не може керувати Хорватією, не може й жити в Хорватії! Хто не готовий за батьківщину, геть з Хорватії, нумо геть! (...) Якщо вам залишиться тітовський генерал [Туджман] і генерали з юго-війська, які зараз дезорганізують Хорватію, полковники OZNA та UDBA, ті, які вже відвели нас одного разу на хресний шлях, обдурили хорватський народ, роззброювали нас, і зараз нас роззброюють, замість того, щоб дати хорватському війську підсилення та озброєння, вони нас роззброюють, демобілізують, а ми знаємо, що нам то чинили, коли нас вели на Бляйбург, спершу нас оманою роззброювали, а потім і повбивали. Тому попереджаю хорватських вояків, хорватських командирів, будьте впевнені з добровольцями HOS-у, бо ми не дамо ні одного патрону, ні жодної рушниці, а роззброювати нас ніхто не буде ніколи, ми будемо Хорватію до зубів озброювати! (...) Скидаймо Хорватську більшовицьку спідружність, хай живе Незалежна Держава Хорватія і za dom! (багатоголосі вигуки: spremni!), za dom! (spremni!), za dom! (spremni!)». На таку критику Туджман відповідав, що ХДС взяла праву спадщину Анте Старчевича, але відкинула фашизм, який Хорватії накинули як іпотеку через існування НДХ. Їм, які махають прапорами HOS-у, і подібним «недоумкам» казав, що до складу НДХ не входили ні Далмація, ні Меджимурє. Вони, які славлять НДХ і підіймають усташську і нацистську символіку, компрометують Хорватію, наносять їй шкоду і «знов хочуть зганьбити хорватський народ».

В червні 1993 року Туджман в промові до офіцерів хорватського війська заявив, що в основі сучасної хорватської держави покладено досягнення «антифашизму», а тому хорватські офіцери мають на те зважати і не сміти допустити, щоб в рядах хорватського війська з'явилися провокатори з «радикальними національними програмами». І в деяких пізніших промовах Туджман звернувся до тих, хто критикував ХДС, бо він не намагався встановити кордони хорватської держави до Земуна, Дріни і Боки Которської. Такі критики, згідно Туджмана, по факту були «скаженими поборниками великохорватського радикалізму».

З погляду туджманової критики хорватської правиці як чинника, який може дестабілізувати Хорватію, цікавим є його промова, виголошена в кінці лютого 1996 року, на з'їзді Головної ради ХДС. В тій промові Туджман запитав чи є «політичний дилетантизм, засліплена обмеженість» або, більше того, «підготована провокація», що прямо в Загребі з'являється газета «Незалежна Держава Хорватія», в якій на першій шпальті фотографії Анте Павелича. З тих правих кіл хорватські комуністи і революціонери такі як Аугуст Цезарец і Андрія Хебранг оголошені «юго-чудовиськами», й, крім того, закликається знищувати антифашистські пам'ятники. Туджман вважав, що такі явища корисні лише тим, хто сучасну Хорватію хоче зобразити як оновлену НДХ, і, що більше, можливо все те є їхня організована провокація, щоб підтвердити свої заяви про те, що в Хорватії «цвіте фашистське усташество». Туджман тим, хто демонструє символіку НДХ, порекомендував, що, як їм не байдуже до Хорватії, мають уникати «провокативних глупств», які протилежні «нормальному демократичному розвитку», в першу чергу для того, щоб Хорватії ніколи знов не повторився Бляйбург. Туджман підсумував, що не сміє допустити, щоб Хорватії загрожували «навіжені безумці з правиці», як і ті, хто «не набагато розумніші на лівиці».

Здається, що туджманова критика тих, хто визначався як «скажені», була присутня переважно в першій половині 1990-х років, коли він був під прицілом критики, що не вирішує питання територій, які контролювали серби. Коли в 1995 році в ході успішних військових операцій ця проблема була вирішена на користь хорватів, ті аргументи проти Туджмана мали вже мало сили. Протягом другої половини 1990-х років Туджман свою критику все більше направляє на тих, хто, на його думку, своєю критикою його влади в дійсності хотіли знов включити Хорватію в новий регіональний союз, в таку собі оновлену Югославію, «Західні Балкани». Тих політичних супротивників він часто визначав як різноманітні залишки колишньої югославської комуністичної системи. Вже в промові, проголошеній в лютому 1992 року, Туджман стверджував, що за часів соціалістичної Югославії передумовою приналежності до «комуністичної бюрократичної когорти» була відданість югославському інтегралізму. В цих умовах всіляка хорватська думка та дія були піддані репресіям. В той самий час комуністичне керівництво у Белграді та Загребі затаврувало «усташсько-фашистською печаткою» хорватських політичних емігрантів і багато діаспорних організацій.

У промові, виголошеній в грудні 1996 року, Туджман назвав супротивників ХДС особами, які є переважно продуктом хорватської політичної традиції. То є особи «югоцентралістських» і «югоунітаристських» поглядів, апологети «марксистського інтернаціоналізму» або «хорватського югославенізму», відповідно залишки комуністичної системи і «югосербської режимної касти». Однак у деяких інших твердженнях Туджман не так агресивно виступав проти югославської ідеї і Югославії як держави. Більше того, наголошував, що саме хорвати перші розвинули югославську ідею, але в обох югославських державах опинилися в кінці кінців в підлеглій позиції стосовно Сербії. Щодо Анте Трумбича і Франо Супило, хорватських політиків часів Першої світової війни, Туджман стверджував, що вони своїм внеском в створення югославської держави принесли Хорватії «більше добра ніж зла», не дивлячись на те, що хорватський народ потім отримав під сербським домінуванням. Але якби не була створена югославська держава, хорватські землі були б у 1918 році поділені між Італією і Сербією.

[...]